«Микола Джеря» — соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького, присвячена Миколі Лисенку, у якій автор описує важке життя селян-кріпаків у царській Росії, їх хаотичну боротьбу проти гноблення, вдало поєднує гармонійні описи природи та колоритні народні персонажі з яскравими характерами. 

Повість належить до класичних творів української літератури ХІХ століття. У творі панщину зображено як найганебніше явище суспільного життя та силу, що калічила людину. Письменник описує не тільки безправність, страждання закріпачених селян, а й зростання в них ненависті до панів, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення.