📖🏠"Я не [закреслено] знаю, як про це писати" – збірка оповідань та есеїв учасниць авторського курсу письма Ірени Карпи "My Story"🎙Книга зіткана передовсім зі звучання різних голосів: гучних, тихих, дзвінких як кришталь у креденсі. Голосів, які метляють у просторі металевими метеликами на хітинових ніжках, вкриваються паволокою бриніння і крику, котрий не ословити💡 🏠Передовсім всі ці історії про дім, відчуття дому, його ольфакторність. Заплющіть очі й згадайте аромат рідного місця. Який він? Можливо, зітканий із ноток шовковиці, черешень у подолі муслінової сукні, вареників із картоплі й солоного сиру, цибулевої засмажки, маминих млинців і чаю з пелюстками дикої рожі. 💡Дім – це про те, що ти не віддаси нікому й ніколи. Бо він пам'ятає тату ваших з коханим стоп по паркеті, кожну пелюстку орхідеї, котра тенькнула об підвіконня, вечори з рідними, росинки вологи на дзеркалі, які хвацько стираєш долонею, а потім довго миєш до рівного задзеркалля, в яке хотіла б помандрувати як Аліса Льюїса Керрола. Дім – це те, що ми боїмося втратити. І він боїться втратити нас. А ворог суне: його липкі мацаки розчавлять життя, ламають ялинкові іграшки в дерев'яних ящичках, перевертають мікрокосмоси. Біситься, бо програє. Бо настане відплата за кожного й за кожне! 🖇"Певно, її ірраціональну любов до вінтажу викликала несвідома потреба повернути собі вкрадене минуле, відновити розірваний зв'язок поколінь. Темні хвилі імперії невтомно змивали його, а втрачене зяяло порожнечею. Мабуть, тому вона так ревно оберігала ті кілька сервізних тарілок, що отримала від бабусі у подарунок на своє чотириріччя. Давно, ще в голодні 90-ті. Що могла подарувати жінка у скруті своїй онуці? Жінка, яка народилась у війну, пережила Голодомор, прожила життя на околицях тоталітарної імперії, а тепер доживала віку на її уламках? Найдорожче, що мала, – декілька обідніх тарілок із сервізу, насилу добутого в часи дефіциту. Сервізу, що його діставали на свята, а потім обережно, ледь торкаючись руками, мили у підігрітій воді з господарським милом – і ховали у сервант до наступної особливої нагоди", — пише Вікторія Герасимчук в есеї "Вибір".

Легка та позитивна)

"Весела й корисна книжка, яку можна розглядати і як жарт, і як інструкцію..." за визначенням самої авторки Книга, як похід з подругою до розкішного паризького ресторану, де ви за келихом вина згадуєте свої минулі "походеньки" (ну, бо ж є що згадати, на носі 40 як не крути), і тішитеся вами теперішніми, мудрими тьотками, які на все мають свою точку зору Та якщо серйозно, то ця книга - це чудова нагода з іронією поглянути на досвід своїх попередніх відносин і "торування" шляху до себе Я щиро люблю "Добрі новини з Аральського моря", а потім і "Тільки нікому про це не кажи" полюбила, однак цю невеличку книжулю придбала через, звісно, назву і... невдалі (вдалі, хвала небесам) власні мудрощі У Карпи є цей особливий дар - говорити про болісне так, що ти усміхаєшся, киваєш головою і думаєш: «О, це ж про мене!» Вона ніби легенько підморгує тобі зі сторінок: не переймайся, ми всі були там, де й ти! Ти неодмінно впораєшся і з цим! Для мене книжка не про заміжжя, а радше про свободу жінки обирати і залишатися СОБОЮ у будь-якому СВОЄМУ виборі І хоч сторінок небагато, але після прочитання й справді відчуваєш себе так, ніби мала затишну розмову із розумною й дотепною подругою, яка нагадала: життя надто коротке, аби жити за чужим сценарієм і кожна з нас має право на власні щасливі і не дуже кінцівки

Перший раз прочитала цю книгу у 2007 році і зрозуміла, що все ж таки існують сучасна українська література! І вона не суха і рафінована, добре вичищена совком, як в шкільній програмі. Твори Ірени психічно нестабільні в хорошому значенні? Це емоційні гойдалки від сміху до смутку. Герої оповідань то вибішують, то викликають співпереживання. Тексти цієї книги живі, бо авторка в основу поклала моменти свого життя і досвіду, свого сприйняття світу. Всі географічні місця, що описані в книзі, не вигадані, бо Ірена свого часу їх звідала. А ще вона буде цікава для різного віку читачів: люди, молодість яких припала на початок 2000х, пригадають як це було, а для молоді сучасності це є можливість дізнатися щось нового про молодь Міленіуму з неформального боку

Неймовірно насичений випуск, легендарний пул авторів та авторок, окремий респект за двомовність, чудовий подарунок для іноземного друга!

Домучила цей шедевр укрсучліту і вже відчуваю, як підкрадається нечитун. Напевно це планувалася феміністична історія, яка мала б показати, які різні українські жінки, але по факту вона сповнена стереотипами десь з 2010 (хоча події у 2016-17, тож хз). Ззаду на палітурці написано, що це "іронічна відповідь на "Секс і місто", але в Парижі, з українками та детективною лінією" (яку забули прописати), але якщо авторка і надихалась чимось подібним, то вийшло погано. Оповідь про 4 українок, які незалежно одна від одної опиняються в Парижі і намагаються влаштувати там своє життя. Історія іде одразу про всіх чотирьох, їхні уривки просто почергово викладаються і десь в останній третині ці жінки починають хоч якось комунікувати між собою (але не всі разом). Написано легко, але сюжету як такого нема, персонажі (головні і побічні) просто творять якусь дікуху і ніхто не несе відповідальності за свої дії і не переймається наслідками.

перше знайомство з авторкою, і я чекала від книги легкого еротичного роману з вайбами Парижу, а отримала глибоку психологічну драму? в якій порушена тема домашнього насильства над неповнолітніми, педофілії, наслідки замовчування, сексуальність, ментальне здоров’я викликала змішані почуття. з одного боку, це сильний, чесний і важливий текст про жіночу долю, насилля, еміграцію, пошук себе. а з іншого дуже жорстокий, різкий (але дуже правдивий?) і доволі тригерний. "Минуле завжди знає, де тебе знайти. Навіть якщо ти втечеш на інший континент." 7/10⭐️

Якщо вам здається, що життя — це суцільна драма, і ви ніколи не знайдете свого ідеального принца, то Ірена Карпа в цій книзі переконає вас у протилежному — насправді життя це серіал, де головне, щоб були цікаві сюжети та не менш цікаві чоловіки! І взагалі, навіщо обмежуватися одним "принцом", якщо можна виходити заміж скільки разів, скільки заманеться? Книга — це справжній посібник для тих, хто вже втомився від шаблонних порад про "ідеальне" подружнє життя. Карпа не церемониться і кидає бомбу відвертості: "Хочеш щасливого шлюбу? Ну що ж, тоді підготуйтеся до кількох сезонів проб і помилок!" Її гумор настільки влучний, що кожен розділ читається з постійною усмішкою на обличчі, а подекуди — з істеричним сміхом. Вона пояснює, що шлюб — це не казка про Попелюшку, а скоріше серіал, де може бути і happy end, і несподівані повороти сюжету. Що особливо класно — це те, що Ірена відразу розвінчує всі ілюзії про "єдиного і неповторного". Вона подає шлюб як веселу пригоду, де головне — не втратити себе і мати достатньо самоіронії. І, так, кожен новий шлюб — це ще одна серія в серіалі під назвою "Я і мої колишні". Карпа чудово показує, що шлюб — це не фінальна мета, а лише черговий рівень у грі під назвою життя. І якщо щось пішло не так — нічого страшного! Можна спробувати ще раз, і ще раз, і ще раз, поки не знайдеш того, з ким не тільки підеш до вівтаря, а й з ким буде весело йти на вихід із чергового шлюбного фіаско. Якщо хочете книгу, яка переверне ваші уявлення про подружнє життя і одночасно добряче вас розсмішить, — "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете" стане вашим новим найкращим другом у цьому питання. Читаєш — і розумієш: головне в цій грі — не кількість шлюбів, а те, як ти кайфуєш від процесу!