Роман поділений на три історії двадцятирічних закоханих, що народились в один день одного року. В першій історії піднімається важливість самореалізації обох партнерів у стосунках. Друга історія про те який негативний вплив на людину можуть робити стосунки, а особливо вільні стосунки.Головна героїня історії мені була огидна.В перших двох історіях показано наскільки важливо відпустити людину, навіть якщо кохаєш, бо не завжди стосунки можуть обіцяти щасливе майбутнє.В третій історії мені була трохи огидна поведінка головної героїні на початку, але кінець історії подарував посмішку. СПОЙЛЕР: як мінімум, через те що третя історія єдина в якій пара залишилась разом.В усіх історіях мені сподобалось як плавно з теперішнього, для історії, часу ми переходимо у спогади і як плавно повертаємось назад.

«Мабуть, відповідь треба шукати не серед інших людей. Її, мабуть, треба шукати в них самих.» Книга, обкладинка якої може ввести вас в оману. (Ні, це не ромком). Історія переносить нас у різні періоди 20-го століття і знайомить з двома людьми, які народилися в один день і рік. Вони ростуть, закохуються, переосмислюють свої почуття і вчинки, будують карʼєру… І здавалося б, ця книга розповідає нам про три різні пари (так, частково так і є, та імена героїв як і їхнє походження залишаються незмінними). Три історії дорівнюють трьом шансам побудувати стосунки між Вайолет та Альбертом попри труднощі, що виникають в них на шляху згідно з історичним періодом. В першій історії постає проблема багатства і бідності, в другій розкривається питання вільних стосунків та поліаморії, а третя ж здається нам більш наближеною до сучасності. Історія написана похмуро, дещо меланхолійно, через що подеколи вона проймала мене на сум. Це точно не той роман, який потрібно брати в легку відпустку. Його потрібно смакувати та аналізувати. Отже, в звʼязку з тим, що я мала на цю книгу зовсім протилежні очікування, вона не стала моєю улюбленою. Проте, «Час для кохання» змусила мене замислитися про життя та певні його аспекти. Не скажу, що потрібно судити історію за обкладинкою, та це саме той випадок, коли вона повністю не передає настрій книги. Можна сказати, що даний роман був написаний у жанрі романтика з елементами філософії, тому він може сподобатись людям, які люблять читати щось подібне. «А може, музики насправді не існує — або вона ніколи не кінчається, — доки хтось її не почує! Ми теж створюємо музику. Подумки, еге ж?»

Ця ромкомна обкладинка взагалі не пасує книжці. ~ ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕРИ~ Можливо, мені не сподобалось, бо з кожним новим поколінням Вайолет та Альберта, їх кохання ставало якимось все більш і більш покрученим. Хоча перші дві історії закінчились "розчаруванням" героїв, це хоча б натякало на якийсь більш-менш зрозумілий сенс. Але щасливий фінал останньої пари В&А виглядав так жахливо неправдоподібним. Мерзенне відчуття, ніби усі червоні прапорці просто причесали, щоб згодувати нам як "..віднині все буде добре". І це повністю анігілювало всі описані ідеали за які боролись герої. Попри всі недоліки, авторка пише гарно. Дуже багато думок були влучні, навіть гострі. На жаль, ближче до кінця книги ця гострота розмилась... Залишивши присмак дарма витраченого часу. Одна зірочка за епізод, де батько підтримує Вайолет у першій історії. Це було зворушливо. Одна зірочка за реалістичне зображення "революцій" різних поколінь без прикрас.

Спочатку я була в такому захваті. Події, які почались у 1947 року так мене захопили, що я думала зараз станеться така любов з книгою, що відірватися не зможу. Шкода, не сталося. Вайолет і Альберт головні героїні, кохання яких ми бачимо у трьох часових проміжках. У кожному вони мають різний соціальний статус, але однакову родину і життєві цінності. Кожного разу вони закохуються один в одного і долають усі можливі труднощі щоб бути разом, але щось завжди не дає бути їм щасливими. 1947 рік. Ця історія вразила мене найбільше. Така радісна на початку і така сумна у кінці. Максимальну кількість суму та несправедливості я відчула. Мені хотілось кричати на головних героїв, якось допомогти, але вони самі створили свої невдачі, хоча іноді треба було просто ПОГОВОРИТИ, просто сказати що не так і виправити це разом. Іноді люди так люблять ускладнювати. 1967 рік. Максимально не моя історія. Багато політики, фемінізму, життя тогорічної Америки, вільний дух, лейсбійство та поліаморія. Я взагалі не вірю у поліаморні стосунки і в цій історії вони змальовані дуже точно і наслідки їх вельми життєві. Це нормально коли ваше назавжди таким не є, але ніколи не обдурюйте свою половинку. Чесність це запорука будь-яких відносин. Я насилу її домучила і хоч сумно мені не було, але залишився дуже неприємний присмак. 1987 рік. Ті ж самі герої, таке ж сильне кохання. Знов забагато політики. Їх стосунки мене більше не вражали і я просто хотіла дочитати до кінця, дякую за приємну кінцівку, за те що усе у висновку можливо, якщо цього дійсно дуже сильно хотіти. Кожен з нас має не просте життя, але давайте пам'ятати, що шанс його прожити ми маємо тільки один.

Вайолет та Альберт народжуються в один день і зустрічаються у 20 років. Між ними зароджуються стосунки. Правда , у різні роки . 1947, 1967 ,1987. 20 років - це просто колосальна різниця у всьому - погляди, класова нерівність, вільні стосунки, здорові чи не зовсім амбіції, заміжжя, народження дітей, як обов'язок, чи політична кар'єра. Задум у цієї історії класний, але реалізація не дуже. Мені не сподобалась, особливо друга частина, коли в світі панує свобода, багато про фемінізм і вільні стосунки, але насправді люди не зовсім до цього готові. Чи у кожного з героїв своє поняття свободи. Як у всьому в житті. Готовність жінки народити і виховувати дітей, сидіти вдома, чи обрати складний шлях до політичної кар'єри і заміжжя відкласти чи взагалі відмовитись від нього. За кожним вибором є певні наслідки. Як прийняти це остаточне рішення? Але ж у парі двоє людей і ключовим є вміння говорити, висловити те, що в думках і на серці. А замовчування і проживання в собі нічого доброго точно не дадуть. Що й довели, як мінімум, дві історії. Так і не зрозуміла, що авторка хотіла тут донести до читача. Просто прочитала. І все.

Роман, який не хочеться називати ромком, тобто не лише так. Роман, у якому одні й ті ж персонажі проживають три різні історії. Три фінали. Всі різні. Я люблю відкриті, але тут цілком залишилась вдоволена. Саме така альтернатива мені сподобалась найбільше. Анотація дуже промовиста, і вже багато оповідає. Але наповнення, реалізація дуже гідне. Скажу так: мені атмосферою нагадувало і "Місто дівчат" , і "Розмови з друзями" , і навіть трохи "Нормальні люди". Роман відвертий і провокативний, і залишає цікавий післясмак на "подумати ще потім". Цікаво спостерігати як амбіції можуть руйнувати стосунки, задумуєшся про важливість чути один одного, відчувати потреби, бо навіть найсильніше почуття треба плекати і берегти. Ще дуже цікаво авторка пише про контркультуру в Англії, Вельсі зокрема про хіпі сімдесятих в Лондоні, свободу духу і вільні стосунки. ? Це той випадок, коли я знову "повелась" на анонси і зробила передзамовлення, але й прочитала швидко (бо часто ж книжки, яких дуже хочеш, потім чекають місяцями)