Час для кохання

Вайолет та Альберт народжуються в один день і зустрічаються у 20 років. Між ними зароджуються стосунки. Правда , у різні роки . 1947, 1967 ,1987.

20 років - це просто колосальна різниця у всьому - погляди, класова нерівність, вільні стосунки, здорові чи не зовсім амбіції, заміжжя, народження дітей, як обов'язок, чи політична кар'єра.

Задум у цієї історії класний, але реалізація не дуже. Мені не сподобалась, особливо друга частина, коли в світі панує свобода, багато про фемінізм і вільні стосунки, але насправді люди не зовсім до цього готові. Чи у кожного з героїв своє поняття свободи. Як у всьому в житті. Готовність жінки народити і виховувати дітей, сидіти вдома, чи обрати складний шлях до політичної кар'єри і заміжжя відкласти чи взагалі відмовитись від нього. За кожним вибором є певні наслідки.

Як прийняти це остаточне рішення? Але ж у парі двоє людей і ключовим є вміння говорити, висловити те, що в думках і на серці. А замовчування і проживання в собі нічого доброго точно не дадуть. Що й довели, як мінімум, дві історії.

Так і не зрозуміла, що авторка хотіла тут донести до читача. Просто прочитала. І все.

Роман, який не хочеться називати ромком, тобто не лише так. Роман, у якому одні й ті ж персонажі проживають три різні історії. Три фінали. Всі різні. Я люблю відкриті, але тут цілком залишилась вдоволена. Саме така альтернатива мені сподобалась найбільше.

Анотація дуже промовиста, і вже багато оповідає. Але наповнення, реалізація дуже гідне. Скажу так: мені атмосферою нагадувало і "Місто дівчат" , і "Розмови з друзями" , і навіть трохи "Нормальні люди". Роман відвертий і провокативний, і залишає цікавий післясмак на "подумати ще потім". Цікаво спостерігати як амбіції можуть руйнувати стосунки, задумуєшся про важливість чути один одного, відчувати потреби, бо навіть найсильніше почуття треба плекати і берегти.

Ще дуже цікаво авторка пише про контркультуру в Англії, Вельсі зокрема про хіпі сімдесятих в Лондоні, свободу духу і вільні стосунки.
📚 Це той випадок, коли я знову "повелась" на анонси і зробила передзамовлення, але й прочитала швидко (бо часто ж книжки, яких дуже хочеш, потім чекають місяцями)

Спочатку я була в такому захваті. Події, які почались у 1947 року так мене захопили, що я думала зараз станеться така любов з книгою, що відірватися не зможу. Шкода, не сталося.

Вайолет і Альберт головні героїні, кохання яких ми бачимо у трьох часових проміжках. У кожному вони мають різний соціальний статус, але однакову родину і життєві цінності. Кожного разу вони закохуються один в одного і долають усі можливі труднощі щоб бути разом, але щось завжди не дає бути їм щасливими.

1947 рік. Ця історія вразила мене найбільше. Така радісна на початку і така сумна у кінці. Максимальну кількість суму та несправедливості я відчула. Мені хотілось кричати на головних героїв, якось допомогти, але вони самі створили свої невдачі, хоча іноді треба було просто ПОГОВОРИТИ, просто сказати що не так і виправити це разом. Іноді люди так люблять ускладнювати.

1967 рік. Максимально не моя історія. Багато політики, фемінізму, життя тогорічної Америки, вільний дух, лейсбійство та поліаморія. Я взагалі не вірю у поліаморні стосунки і в цій історії вони змальовані дуже точно і наслідки їх вельми життєві. Це нормально коли ваше назавжди таким не є, але ніколи не обдурюйте свою половинку. Чесність це запорука будь-яких відносин. Я насилу її домучила і хоч сумно мені не було, але залишився дуже неприємний присмак.

1987 рік. Ті ж самі герої, таке ж сильне кохання. Знов забагато політики. Їх стосунки мене більше не вражали і я просто хотіла дочитати до кінця, дякую за приємну кінцівку, за те що усе у висновку можливо, якщо цього дійсно дуже сильно хотіти. Кожен з нас має не просте життя, але давайте пам'ятати, що шанс його прожити ми маємо тільки один.