Час для кохання

Ця ромкомна обкладинка взагалі не пасує книжці.

~ ОБЕРЕЖНО СПОЙЛЕРИ~

Можливо, мені не сподобалось, бо з кожним новим поколінням Вайолет та Альберта, їх кохання ставало якимось все більш і більш покрученим.
Хоча перші дві історії закінчились "розчаруванням" героїв, це хоча б натякало на якийсь більш-менш зрозумілий сенс.
Але щасливий фінал останньої пари В&А виглядав так жахливо неправдоподібним. Мерзенне відчуття, ніби усі червоні прапорці просто причесали, щоб згодувати нам як "..віднині все буде добре". І це повністю анігілювало всі описані ідеали за які боролись герої.

Попри всі недоліки, авторка пише гарно. Дуже багато думок були влучні, навіть гострі. На жаль, ближче до кінця книги ця гострота розмилась... Залишивши присмак дарма витраченого часу.

Одна зірочка за епізод, де батько підтримує Вайолет у першій історії. Це було зворушливо.
Одна зірочка за реалістичне зображення "революцій" різних поколінь без прикрас.

Вайолет та Альберт народжуються в один день і зустрічаються у 20 років. Між ними зароджуються стосунки. Правда , у різні роки . 1947, 1967 ,1987.

20 років - це просто колосальна різниця у всьому - погляди, класова нерівність, вільні стосунки, здорові чи не зовсім амбіції, заміжжя, народження дітей, як обов'язок, чи політична кар'єра.

Задум у цієї історії класний, але реалізація не дуже. Мені не сподобалась, особливо друга частина, коли в світі панує свобода, багато про фемінізм і вільні стосунки, але насправді люди не зовсім до цього готові. Чи у кожного з героїв своє поняття свободи. Як у всьому в житті. Готовність жінки народити і виховувати дітей, сидіти вдома, чи обрати складний шлях до політичної кар'єри і заміжжя відкласти чи взагалі відмовитись від нього. За кожним вибором є певні наслідки.

Як прийняти це остаточне рішення? Але ж у парі двоє людей і ключовим є вміння говорити, висловити те, що в думках і на серці. А замовчування і проживання в собі нічого доброго точно не дадуть. Що й довели, як мінімум, дві історії.

Так і не зрозуміла, що авторка хотіла тут донести до читача. Просто прочитала. І все.

«Мабуть, відповідь треба шукати не серед інших людей. Її, мабуть, треба шукати в них самих.»

Книга, обкладинка якої може ввести вас в оману.

(Ні, це не ромком).

Історія переносить нас у різні періоди 20-го століття і знайомить з двома людьми, які народилися в один день і рік. Вони ростуть, закохуються, переосмислюють свої почуття і вчинки, будують карʼєру… І здавалося б, ця книга розповідає нам про три різні пари (так, частково так і є, та імена героїв як і їхнє походження залишаються незмінними). Три історії дорівнюють трьом шансам побудувати стосунки між Вайолет та Альбертом попри труднощі, що виникають в них на шляху згідно з історичним періодом.

В першій історії постає проблема багатства і бідності, в другій розкривається питання вільних стосунків та поліаморії, а третя ж здається нам більш наближеною до сучасності.

Історія написана похмуро, дещо меланхолійно, через що подеколи вона проймала мене на сум. Це точно не той роман, який потрібно брати в легку відпустку. Його потрібно смакувати та аналізувати.

Отже, в звʼязку з тим, що я мала на цю книгу зовсім протилежні очікування, вона не стала моєю улюбленою. Проте, «Час для кохання» змусила мене замислитися про життя та певні його аспекти. Не скажу, що потрібно судити історію за обкладинкою, та це саме той випадок, коли вона повністю не передає настрій книги. Можна сказати, що даний роман був написаний у жанрі романтика з елементами філософії, тому він може сподобатись людям, які люблять читати щось подібне.

«А може, музики насправді не існує — або вона ніколи не кінчається, — доки хтось її не почує! Ми теж створюємо музику. Подумки, еге ж?»