Якщо ви читали бодай першу частину, ви зрозумієте яка ця книга, на скільки вона важлива і на скільки сильно потрапляє в саме серце і душу..
Я не знаю, що там читають зараз в школі, але я точно б внесла Татуювальника і Цильку в шкільну програму.. Ну чесно, признайтеся, адже так мало є тих, хто любив історію: усі ці сухі факти, дати, прізвища.. В підручниках немає душі, лише сухі факти, а вони мало кому до душі.
А от саме отакі книги можуть достукатися до молоді, показати якими були ті часи, що пережили люди, яким було життя. Можливо саме це допомогло б оцінити молоді те, що вони мають.
А ще, якби мені дали обидві частини, з десяток книг, я б ходила і тицяла б їх дорослим, щоб вони їх також прочитали.
І взагалі, читайте Татуювальника, читайте Цильку, читайте усі книги пов'язані із воєнними і післявоєнними подіями, днями.. Це важливі книги, в яких є звісно біль, страх, голод, смерть, а поряд з усім цим жага до життя, віра у майбутнє, кохання. Ці книги показують цінність життя, того що ми маємо на фоні тих страшних подій.
Стільки всього ще хочеться сказати, стільки емоцій та вражень..
Та скажу лише одне, якщо ви не читали цю книгу та Татуювальника Аушвіцу, - не гайте час, зберіться, візьміть і прочитайте.
Анонім
«Татуювальник із Аушвіцу» – це історія, яка не просто зачіпає, а залишає слід у серці.💔
Це не просто роман, а свідчення про людську стійкість, любов і надію там, де здавалося, немає місця нічому людяному.
Лале Соколов – чоловік, який власноруч витатуював номери тисячам ув’язнених, – виживає в пеклі, але навіть там знаходить силу любити. Його історія – це про вибір жити, навіть коли навколо панує смерть.
Книга змушує задуматися: що означає бути людиною в нелюдських умовах? Як не втратити себе, коли весь світ перетворюється на морок? І що любов дійсно може бути сильнішою за страх.
Це одна з тих історій, які залишаються в душі надовго. Вона болюча, але потрібна.
Анонім
▫️«Роби те, що скажуть. І не втрачай пильності»
Ця болюча історія, заснована на реальних подіях 💔 Сама авторка познайомилась з головним героєм розповіді - Лалі Соколовим після смерті його дружини Ґіти 🥹
Він розповів їй про своє життя, в основному, починаючи з 1942 року, коли йому прийшлось поїхати до табору смерті - Аушвіц ☠️
Завдяки знанню багатьох мов та відважності, він отримав роботу татуювальника, який на все життя лишав номери на руках, ні в чому не винних, людей 😔
В черзі до нього, Лалі зустрів прекрасну Ґіту, яка виявиться коханням його життя ❤️
▫️«Як може раса, розсіяна по багатьох країнах, становити якусь загрозу?»
І розпочнеться їхня історія, сповнена болю і страждань, але віри, що вони зможуть вижити і залишитись разом 🥹
▫️ «Якщо ти прокинувся вранці, це - гарний день»
Книжка торкалась всіх струн моєї душі і я прочитала її за день 🖇️
Хотілось плакати майже на кожній сторінці, від думки про те, наскільки сильними були люди, що пережили увесь цей жах 😢
Історія з тих, що варто прочитати і завжди памʼятати про подїї Голокосту 📌
Анонім
