«Хороша сестра» – це проста, але захоплива історія, яка легко читається і тримає в напрузі до останньої сторінки. Авторка створила цікавий психологічний трилер із нотками сімейної драми, який не перевантажує складними сюжетними ходами, але водночас змушує співпереживати героям.

Головна героїня – особлива, її сприйняття світу та спосіб мислення роблять розповідь унікальною. Саме її голос надає книзі певної наївності, але водночас і глибини. Взаємини між сестрами – центральна тема роману, і хоча сюжет розвивається досить передбачувано, авторка вміло додає інтригу та несподівані повороти.

«Мовчазна пацієнтка» – трилер, який підірве вам мозок!
Уявіть собі ідеальне життя: талановита художниця, коханий чоловік, розкішний будинок. А тепер уявіть, що одного вечора вона бере пістолет і стріляє йому в обличчя. П’ять разів. А потім замовкає. Назавжди.

Що змусило її зробити це? Чому вона не вимовила жодного слова після вбивства? Відповіді на ці питання намагається знайти психотерапевт, який усе більше занурюється в історію своєї мовчазної пацієнтки…

Ця книга – як ідеальний психологічний експеримент: спочатку ти думаєш, що контролюєш ситуацію, а потім – БАЦ! – і правда перевертає все з ніг на голову. Ти не просто читаєш – ти занурюєшся в темні глибини людської психіки, де нічого не можна приймати за чисту монету.

Фінал? Він просто знищить тебе. Навіть якщо ти майстер розгадування детективних загадок, тут тебе обведуть навколо пальця.
Якщо ви, як і я любите книги, які затягують із першої сторінки, тримають у напрузі й залишають в шоці – біжить за «Мовчазною пацієнткою» негайно!

Р.S поки писала відгук вирішила перечитати її ще раз!

«Татуювальник із Аушвіцу» – це історія, яка не просто зачіпає, а залишає слід у серці.💔
Це не просто роман, а свідчення про людську стійкість, любов і надію там, де здавалося, немає місця нічому людяному.
Лале Соколов – чоловік, який власноруч витатуював номери тисячам ув’язнених, – виживає в пеклі, але навіть там знаходить силу любити. Його історія – це про вибір жити, навіть коли навколо панує смерть.
Книга змушує задуматися: що означає бути людиною в нелюдських умовах? Як не втратити себе, коли весь світ перетворюється на морок? І що любов дійсно може бути сильнішою за страх.
Це одна з тих історій, які залишаються в душі надовго. Вона болюча, але потрібна.

Хоча задум книги хороший – історія про пам’ять, травму та боротьбу за справедливість, – стиль написання досить специфічний. З одного боку він глибокий і метафоричний, а з другого – надто сухий чи навіть затягнутий. Головна героїня, яка переживає важкі події, інколи може викликати не співчуття, а відчуття відстороненості.

«Бібліотекарка з Аушвіцу» – це книга, яка розриває серце на шматки, залишаючи в грудях важку пустку. Це не просто роман, це крик душі про хоробрість, надію і силу людського духу, які виборюють своє місце навіть серед пекла.
Діта Краус – 14-річна дівчинка, яка стає хранителькою найціннішого скарбу у місці, де людське життя не варте й цента – книжок. Вона не воїн, не політик, не відома особистість. Вона – просто дитина, яка вірить, що навіть у світі, де смерть ходить поміж бараків, слово має силу змінювати реальність.

Читаючи цю історію, я відчувала, як стискаються легені від жаху і несправедливості. Кожна сторінка – це біль, кожен діалог – це страх, кожен погляд Діти – це відчай, загорнутий у хоробрість. Вона не опускає рук, не втрачає надію, навіть коли навколо – темрява, від якої немає порятунку.
Але найстрашніше те, що це не вигадка. Це історія, яка відбувалася насправді. Це життя, яке не мало бути втрачене. Це діти, які мали б рости, сміятися, любити, але замість цього вчилися виживати там, де вижити було майже неможливо.
Ця книга залишає після себе сльози, злість і величезну порожнечу в серці. І головне – змушує не забувати. Бо забуття – це друге вбивство тих, хто пройшов через Аушвіц.