Для мене ця книга – це вельми терапевтична історія зраненої жінки, котра через призму власної травмованості і глибоку внутрішню невіру в те, що її можуть щиро любити, доходить хибних висновків і починає робити дурниці. Ті з нас, кому також трішки бракує віри в те, що ми варті щирої любові просто тому, що чудові, як є – точно знайдуть в цій книзі порцію тепла і підтримки. А ще ця історія надзвичайно тепла, зворушлива, дотепна і різдвяна 🎄 Крім того, вона лагідно нагадує, що речі, люди і ситуації далеко не завжди такі, якими здаються, на перший погляд. Іноді варто дати собі можливість дивитися ширше і не робити поспішних висновків) PS: Як на мене, вона аж ніяк не слабша за першу («Три чоловіки для Вільми»)

Довго вагалася між оцінками 4 і 5. Перша частина книги була смішною та іронічною, але не надто мене захоплювала — головна героїня часом дратувала своєю поведінкою й думками. Зате друга частина, більш драматична та трагічна, витягнула цю книгу на п’ятірку. Це чудова історія, яка одночасно сумна й добра, і залишає приємний післясмак.

«Три чоловіки для Вільми» Ґюдрун Скреттінґ Отже, що ми маємо? ✉️ Вільма, 35-річна вчителька музики, асоціальна, трохи занудна і боїться смерті від бананів (та не тільки) ✉️ Батько Вільми, правда вже померлий, тому тут доречніше буде сказати – його листи до доньки ✉️ Патологоанатом Роберт, в якого синдром Туретта і він мимоволі може сказати “член” у найбільш невідповідний момент та який всюди пхає свого носа ✉️ Священник Івар, в якого теплі руки і проблеми в подружньому житті ✉️ Амді, 9-річний хлопчик-вундеркінд, який геніально грає на фортепіано та любить какао Вільма втратила маму, коли їй було чотири та тітку Рут, яка виховувала її після маминої смерті, у вісімнадцятирічному віці. Аж ось вона дізнається, що мала батька і він теж помер. “Бо ж не кожного тижня випадає і отримати, і втратити батька за раз (а якщо бути точнішою, то тут у зворотньому порядку)...” Логічно, що вона мала батька, але вона його ніколи не бачила і не надавала значення тому, що він десь існував. Аж поки на її порозі не з’явились священник з патологоанатомом і не сповістили їй про це, на додачу вручаючи листи від батька. 📝 Читаючи листи як адвент-календар (адже скоро Різдво), Вільма поступово дізнається історію своєї родини: чому вона ніколи не бачилась з батьком, через що її мама померла, а найголовніше чому її батьки не були разом. Мені сподобалось, як розгорталась динаміка книги — з листів ми дізнавались про кохання батьків Вільми. В той же час Вільма ставала потрохи більш соціальною, завдяки Амді, який порушував її самотність вдома та патологоанатому Роберту, який вічно крутився біля неї. Для мене - це книга про можливості, які відкриваються перед тобою, коли ти починаєш розуміти себе та жити по-справжньому. Я навіть трохи плакала, але більше все ж усміхалась. Ця історія залишила по собі тепле враження вкінці ❤️ “Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатимеш по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні, відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його. Так, найдорожча Вільмо, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб.” Прочитавши деякі відгуки, я дізналась, що "Три чоловіки для Вільми" порівнюють з романами Бакмана, тому я тепер ще більше хочу познайомитись з його творчістю. А також прочитати другу книгу про Вільму від авторки. Ця книжка — це історія про внутрішню силу і спробу зцілитися через любов і дружбу. Водночас сумна, трагічна і з хорошим чорним гумором та сарказмом, вона однозначно спонукає до роздумів над життям та смертю. Найбільше мені сподобався діалог, який немов описує історію з різних кутів зору 🤭: "— Різдвяне диво, — сказав священник Івар. — Випадковість, — пробурмотіла я. — П**да, — сказав Роберт."

Читала цю книгу і головня героїня дуже мені нагадувала Бріджит Джонс😁 Такі ж дивні в нелогічні вчинки 😆 Книга трохи затягнута, тому знизила оцінку. Але вона ідеальна для зимових вечорів, якщо ви нікуди не поспішаєте. Останні 150 сторінок було досить цікаво що ж там за загадки були у минулому. А от як вона закінчиться я знала давно❤️

Як на мене, ця частина значно слабша за першу. Тут забагато взято у Бріджит Джонс, навіть є прямі відсилки. Мені таке не заходить. Місцями було дуже некомфортно читати. Краще б історія більше зосередилась на другій сюжетній лінії про минуле тітки Рут.

Дуже меланхолійна книга. А часом вона мені здавалась і депресивною. ⠀ Головна героїня - Вільма. Їй 35 років. І вона самотня вчителька гри на фортепіано. ⠀ Вільма дуже занудна й правильна. Вона намагається вести здоровий спосіб життя, не їсти банани, бо вони радіоактивні, та знає все про смерть. ⠀ Вільма ніколи не знала про свого батька. А маму втратила в чотири роки. Тітка Рут, яка її виховувала, також померла, коли Вільмі було 18 років. І ось у 35 вона дізнається, що в неї таки є тато, але він теж помер у літаку. Та залишив їй листи, читати які можна по одному в день.Саме в них відкривається таємниця родини та самої Вільми. ⠀ Історія здається простою. Така собі Вільма, яка може дратувати читача. І така собі мініісторія в листах про життя батька й матері Вільми. Але відірватися від історії важко, бо авторка інтригує: чому ж Вільма не знала про батька? Як загинула її мама? Чому тато покинув їх, а чи справді покинув, якщо ось через стільки років повернувся? ⠀ І на фоні розкриття таємниць минулого розгортається і життя самої Вільми. Вона із закритої людини перетворюється у більш товариську, починає спілкуватися з людьми та навіть товаришувати з ними. І менше думати про смерть і радіоактивні банани. Вільма своїм характером нагадала мені героїню "Кактуса". ⠀ Ця книга - це історія в історії. Одна реальному житті, інша - в листах. Звичайна історія, думаю, багатьом може здатися банальною, але є в ній щось справжнє. Книга щемлива, з нотками чорного гумору та емоційна. Історія, крім листів, написана від обличчя героїні. Тому є чимало роздумів та рефлексій. ⠀ Авторка порушує соціальні проблеми, серед яких і дитячі травми (саме через це героїня така зациклена й занудна), про те, що немає сенсу приховувати таємниці та вчить не боятися жити. ⠀ Історія непогана. Мені сподобалась. І читається швидко. Вона меланхолійна (хоч кінцівка навпаки підштовхує читачів до того, що життя чудове і його треба жити, фінал щасливий), та після неї хочеться почитати щось добре.

Я дуже люблю нордичну літературою, особливо норвезьку. Видавництво ВСЛ часто радує мене чудовими книгами, і жодна з них не розчарувала. Особливо мені сподобалась трилогія про Антона від цієї авторки. Хоча це підліткова серія, вона справді порадувала мене. Норвезька література вирізняється стриманістю і відсутністю карколомних поворотів сюжету. Це дає можливість заглибитися у внутрішній світ персонажів. Навіть прості, на перший погляд, історії, містять глибокі філософські теми і підкреслюють важливість міжлюдських зв’язків. Ця книга також чудово підходить для святкового читання завдяки різдвяному настрою та казковій історії. Головна героїня, 35-річна Вільма, — самотня вчителька гри на фортепіано. Вона прагне вести здоровий спосіб життя, але її страхи — від бананів до смерті — заважають їй насолоджуватись життям. Все змінюється, коли в її житті з’являються кілька чоловіків: Роберт із синдромом Туретта, священник Івар та померлий батько, який залишив їй листи. Ці листи, що Вільма читає по одному на день, відкривають таємниці родини та допомагають Вільмі зрозуміти себе. Її страхи починають відступати, і вона відкривається новим можливостям. Хоча, на перший погляд, історія проста, інтрига навколо її батька та таємниць минулого, робить сюжет дуже цікавим. Незважаючи на серйозні теми, книга переповнена гумором, іронією та сарказмом. Сцена репетиції похорону яскраво показує, як авторка поєднує серйозні теми з жартами. "Три чоловіки для Вільми" — це не лише книга про страхи, а й про можливості, які відкриваються, коли ми дозволяємо собі жити по-справжньому. Щиро рекомендую!

Пронизлива історія, що торкається глибоких струн душі. Це книга про пошуки себе, родинних зв’язків і важливість прийняття, яка так тонко і трепетно розкриває емоційний світ підлітка, що мимоволі починаєш співпереживати кожному слову. Головна героїня Вільма, втратила батька і намагається впоратися з болем втрати, вирушаючи на пошуки чоловіка, який би зміг заповнити порожнечу в її житті. І хоча її місія здається майже наївною, у цьому прагненні є щось дуже щире і справжнє. Вільма не лише намагається знайти когось, хто б замінив їй батька, але й шукає підтримку, стабільність та любов, які так необхідні у житті будь-якої людини. Скреттінг вміло й делікатно показує, як важливо бути відкритим до нових зв’язків, до людей, що приходять у наше життя, і як несподівані знайомства можуть змінити нас. Книга пронизана теплом і сподіванням, що навіть після втрат і розчарувань ми здатні знайти опору в інших. Це той тип історії, що зворушує і залишає після себе відчуття надії, яка, мов маленький вогник, світиться десь у глибині серця. Три чоловіки для Вільми - це не лише роман про дорослішання, це історія про внутрішню силу і спробу зцілитися через любов і дружбу. Її розповідь сповнена трепетних моментів, які пробуджують у читачеві бажання цінувати прості речі — увагу близьких, підтримку друзів і здатність знаходити світло навіть у найтемніші часи.