На диво, книга написана дуже легко, я не очікувала, що вона буде настільки іронічною, карикатурною та дотепною. Вважаю, що ця історія цікава навіть без урахування історичного контексту: суто на сюжетному рівні її вже захопливо читати. А якщо зважати ще й на контекст - висвітлення участі України в Першій світовій війні, тогочасну політичну ситуацію, дуже неоднозначних персонажів - тут точно є що обговорити. Деякі моменти особливо зрезонували з нашою реальністю: описи Києва, те як ми звикли до новин із фронту, це вже стали для нас буденністю, описи бойових дій. Щось навіть не знаю як я ставлюсь до цієї книги, ніби і сподобалась ця іронічність, але маю трохи неприємний осад після неї.

Сміливий експеримент, у якому автор занурює читача у хаотичний, але захопливий простір альтернативних реальностей. Роман вражає динамікою, жанровими зламами та футуристичним баченням, де буденність переплітається з детективом, горором і химерними візіями. Попри деструктивну структуру, текст тримає увагу завдяки образності й внутрішній енергії, а численні сюжетні розгалуження змушують замислитися над тим, як вибір формує майбутнє.

Смілива й експериментальна мандрівка крізь час і можливі реальності, де межі між жанрами розчиняються так само легко, як і двері у новий день. Роман захоплює своєю динамікою, химерною багатошаровістю та несподіваними поворотами. Теодор Гай — герой, за яким цікаво стежити, адже кожен його вибір відкриває нову грань не лише світу, а й людської природи.

Про що? Про Україну, але як частину Російської імперії, українців початку 20 століття. Першу світову війну, революційні сили, антиколоніальні настрої, Київ, фронт і Петербург. "Київ мав урочистий вигляд. На його вулицях, укритих снігом, було святково і приємно. Старовинне місто, зогріте поколіннями, і тепер під снігом було затишне і тепле. Далеко на суворих фронтах мерзли і вмирали його сини, а воно байдуже провадило своє безтурботне життя. Глибокий пухнатий сніг був для нього більшою подією за звіти оперативних штабів армій, за чергові поразки або перемоги. Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гаубиці та двадцять із чвертю кулеметів і силу різної амуніції." Читаючи роман, розумієш, що життя не змінюється. Такі ж чоловіки, що або йдуть, або не хочуть йти на фронт, або пливуть за течією. Жінки, що підкоряються маніпуляціям, вірять пропаганді та навіть готові взятися за зброю, не маючи при цьому жодної навички. Такі, як Євгенія (Жанна), дівчина із заможної родини, уся така феєрична, готова повторити подвиг своєї одноіменниці, навіть згоріти на багатті. Або Стефан Бойко - колишній студент, відправлений на фронт, бо був закоханий у Жанну. Він точно не вірить у царя та Отєчєство, але чесно воює разом з побратимами, а потім розпочинає революційну діяльність. Взагалі усі образи показані нетривіально, описані з гумором, співчуттям, але гостро та правдиво. Бо в людині перемішане і добре, і погане. І лише ситуація покаже, які якості стануть домінантними саме у цей період життя. Рекомендую без вагань

Моя особиста "найгірша книга 2024". Роман, що спотикається через свої неточності, відверто бідні художні засоби та поверхневий погляд на власних же героїв. "Було важко витягати ноги з цієї гразюки, що засмоктувала, як засмоктують болота Бразилії" - беззаперечно, перлина серед описів Першої Світової. Поруч з "екскрементами хворої дитини", звісно. Анотація обіцяла роман у місті та про місто. Огляди наголошували "ах, як гарно письменник знає місто". Зрештою, обіцянки виявилися довшими, ніж власне опис Києва, якому виділили декілька абзаців в останньому розділі. Але найгірше — це агітково-плакатні персонажі, мотивація яких так само картонна й абстрактна. Жанна Барк (майже рівень Demon Copperhead, еге ж) - якась помста інцела, а не персонажка. Вона зворушена, схвильована, закохана й захоплена, і невимовно тупа. Щоб читачі не сумнівались, письменник навіть заборонив їй знати, хто такий Ленін. Могло б вийти комічно, навіть вийшло, тільки не відносно героїні, а власне твору.

"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки". Не втомлююся шукати такі влучні цитати. Знову про війну, цього разу про Першу світову. Стефан Бойко прекрасно розуміє, що він, як українець, не хоче вмирати за російського царя і "отєчєство". Але як врятуватися від окопів Першої світової війни? І хто така Жанна? Письменник показує інтелігенцію, молодого українця, який мріє про зміну світового устрою і революцію. Поряд з ним Євгенія, Жанна, як її називають. Потрапивши під вплив пропаганди, Жанна розуміє, що без неї військо німців не переможе. Вона має їхати на фронт, щоб засоромити дезертирів своєю мужністю. Але війна геть не така, як про неї пишуть в агітках і пропагандиських журналах. Оце вона побачить на власні очі, але які висновки зробить? Моментами читати про жіночий батальйон смішно, але переважно сумно. Війна страшна. А коли не розумієш, за що воюєш, то особливо важко. "Спершися на ґранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Европу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі". Я не знаю, як він наважився таке написати. Гео Шкурупія розстріляли у 1937. Йому було 34. Рекомендую вам роман, якщо зараз ви у змозі читати про війни, бо ця тема у книзі переважає.

“Жанна батальйонерка” - це мала за об’ємом книга, проте з велика за сенсом. Гео Шкурупій - український автор, який чи не перший написав роман про відношення українців до Першої Світової війни. Більше того, відношення негативне. Прочитавши книгу хтось з читачів може сказати, що віє Ремарком і його “Західний фронт без змін”, але не вводьтесь в оману. Це різні книги. Герої Шкурупія не добровільно пішли на фронт і з самого початку були проти війни. Вони не розуміли, що їм українцям, там робити. За що їм воювати? Питання : ”Роль українців в Першій Світовій війни” - головне в цій книзі. Другою червоною ниткою в історії йде романтизація війни. До яких прикростей може це привести. Завдяки книзі я дізналась про існування жіночих батальйонів в часи Першої Світової. Дізналась, що пропаганда, на жаль, працювала завжди і не сильно відрізняється від сьогодення. Книгу раджу для всіх, хто знайомиться із класикою українською літератури. Попри, складну тему книга вас вразить.

«кожний свідомий українець мусить бути проти війни. йому ні за кого й ні за що воювати. він мусить памʼятати, що потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зі своїми братами українцями, що були під владою австрії.» перша світова війна. українці, які боряться з обох ворожих сторін. українець проти українця. перед нами постає українець - стефан бойко, що проживав часи першої світової війни. українець, що був революціонером та виступав проти влади царя російської імперії. також перед нами постає росіянка - євгенія барк. дівчина, яка бачить вихід лише у війнах, уперто романтизуючи ці події. вона шукає слави у війні більше ніж перемоги своєї країни. два зовсім різних персонажі, яких звела доля. два зовсім різних світобачення, за яким було так цікаво спостерігати під час читання. звісно одне з них дуже дратувало :) я була вражена сміливістю гео шкурупія, так як роман написаний в 20-30-х рокі ХХ століття. за деякі його підняті теми (окей, майже за всі..) можна було добряче отримати по голові. «— Хто ти такий, Тороко? - спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?... ⁃ Який ще він вірмен? - відповів за нього Сльозкін, ⁃ він хахол!.. ⁃ Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..» загалом роман може не викликати у вас велику кількість емоцій та вражень, але думок - так! це й справді роман для роздумів, з приводу долі українців під час першої світової війни. і я дуже раджу познайомитися з цим твором, аби побачити шматочок історії через призму світобачення двох різних персонажів.