Брендон Сандерсон

Легка книжка, без надмірно закрученого сюжету і з простими літературними прийомами, проте просто неповторна у своєму вайбі та унікальному Всесвіті🙌

Анонім

Під час читання та перечитування циклу неодноразово ловив себе на думці, наскільки ж продумано автор обставив цикл. Купа дрібних деталей, які не завжди навіть помічаєш, в результаті відіграють важливу роль, а те, про що ми думаємо, що знаємо, далеко не завжди виявляється таким насправді. Тут кожна деталь на своєму місці, кожен герой на своєму місці, і похмура атмосфера пригніченого і гинучого світу передана на ура і відчувається протягом всієї серії, приємно доповнюючи історію, немов правильно підібрані прянощі покращують смак хорошої страви. Світ тут розвивається поступово. У першому романі автор більшою мірою зосереджує увагу читача навколо Лютаделі та її околиць, а вже в продовженні розширює світ, додаючи нові деталі та фарби. Герої всі на своїх місцях. По суті, не було помічено жодного дієвого персонажа, образ якого б не сподобався. Але особливо варто відзначити Келсье, Вен і Сейзеда. Образ кожного з них неповторний, їхні історії, думки і дії неймовірно цікаві і за ними цікаво спостерігати. При перемиканні з одного ПОВу на інший не виникає роздратування або невдоволення, бо всі вони цікаві. По ходу трилогії так чи інакше всі персонажі отримають свій розвиток, і я впевнений, багато хто здивується, хто в підсумку на якому місці опиниться, хоча автор постійно залишає підказки. Всі рушниці вистрілять, деякі навіть по кілька разів. Варто відзначити високий рівень візуалізації цих книг при прочитанні. Ти ніби переносишся на Скадріал, живеш з героями, борешся разом з ними, бачиш гори попелу і попелястий дощ, забитих і нещасних скаа, життя яких гірке, як полин, а також розкішні особняки, в яких безтурботно розважаються аристократи, не помічаючи або навіть користуючись загальним геноцидом. Нічого дивного, що екшн-сцени тут теж на висоті. Як на мене, у другій книзі історія трохи провисає, але кому подобається драма, навряд чи буде скаржитися) До того ж друга книга розбавлена відмінним детективом і просто неймовірним фіналом, так що не варто кидати! Тим більше, що третя вас точно не підведе. Третя книга ж перевертає все з ніг на голову. У ній розкривається найбільша кількість таємниць, до того ж деякі уважні читачі можуть помітити сліди втручання "декого" в історію. Особисто я був радий зустрічі! Ну що ще сказати? Про те, що такої магічної системи (точніше, систем, тому що їх аж 3!) я ніде ще не зустрічав і навряд чи зустріну? Про це вже не раз говорили інші читачі. Але я все одно вставлю і свої п'ять копійок =) Загалом, приємного читання!

Анонім

Після прочитання «Колеса часу» Джордана Роберта (плюс за спиною вже був теж чималий і, на мій погляд, досить непоганий цикл «Меч істини»), почав шукати щось подібне, щось таке ж епічне, і тільки тоді звернув увагу на те, що співавтором останніх 3-х книг колеса був якийсь Сандерсон. Не дивлячись на те, що останні частини КВ були написані саме ним, хоча і за чернетками покійного Джордана, епопея від цього не стала гіршою. Швидше — навпаки: акцент перенісся нарешті на головних героїв, численні другорядні сюжетні лінії пообрубувалися (або, якщо хочете, логічно завершилися), сюжет нарешті зрушив з місця і став більш динамічним. Загалом, мені завершальні частини сподобалися, навіть дуже. У підсумку вирішив подивитися, чим ще цей автор радував читачів, і натрапив на «Останню Імперію». Сподобалася назва, та й за обсягом вона менша, ніж книги «Хронік буресвітла», вирішив взятися спочатку за неї — і не пошкодував. Світ ми бачимо в основному очима 2-х героїв — Келсьє — знаменитого злодія, який одного разу зробив зухвалу спробу пограбування самого Лорда-правителя, бога в їхньому світі, керуючись більше незгодою з методами його правління, ніж меркантильними інтересами, за що і потрапляє в Ями Хатсіна, і дрібної злодійки, молодої дівчини — Він, яка росте, відкривається і поступово переосмислює світ, починає дивитися на нього іншими очима. Харизматичність Кельсера, його вічний оптимізм і сила волі рухатися вперед попри невдачі не можуть залишити читача байдужим. Хоча у нього є команда кращих у своїй справі професіоналів, які погодилися втілити в життя найбожевільніший план в історії, єдиним, хто не сумнівається в його можливості, є він. Хоча більшу частину часу ми дивимося на світ очима Вен (в оригіналі - Він), а не Келсьє, «Остання імперія» — книга більше про останнього. Думка про роль особистості в історії добре простежується на прикладі цієї книги. Історія Келсьє жива, навіть зворушлива. Як це: страждати від невпевненості в своїй коханій, знати, що твоя ж команда вважає тебе божевільним, яким рухають в першу чергу бажання слави і грошей, а також жага помсти, і все одно йти до призначеної мети, протистоячи могутньому правителю-людожеру, все ж ведучи інших за собою? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши цю чудову книгу. У ній є все: цікаві персонажі, цілісна і логічна, можна сказати, унаучнена система магії, динамічний і цікавий сюжет, своєрідний і самобутній світ. Кінцівка мене вразила до глибини душі. Плюс ще потрібно віддати належне автору — такого барвистого опису поєдинків, як тут, я не зустрічав більше ніде. Екшн автору вдається чудово. На мій погляд — одна з найкращих книг у жанрі фентезі. Раджу до прочитання!

Анонім