Нові відгуки

"Присяжник" показує, що не можна бачити і знати людину (та і не тільки людину у випадку з Рошаром) лише під одним кутом. Що за плечима? Чому персонаж зараз саме такий? Бо він/вона пройшов шлях. Ця книга просто така трясучка емоцій, що в деяких моментах не вистачало повітря. І як майстерно Сандерсон змусив полюбити Елгокара порівняно з двома попередніми частинами. Я впевнена і ви полюбите і це розіб'є вам серце 💔 Далінар, о скільки печалі. Навані - моя любов. Адолін, як це зростати з таким батьком і відчувати постійні очікування? Венлі - коли ти залишилася одна свого виду втративши всіх, але мені здається її роль стане ще вагомішою.

Це дебютний роман автора і це видно, якщо знайомі з пізнішою його творчістю. Я читала після 4 книг Хронік Буресвітла, тому звичайно, що книга здалась набагато простішою та дещо наївною. Проте це не означає щось погане - вона цікава, однозначно варта уваги та викликає стільки питань, про які ми дізнаємось в наступних книгах автора. Це книга не лише про магію, а про віру, політику, внутрішню силу та людяність у найтемніші моменти. І хоча вона дебютна, автор дуже вдало поєднує всі ці елементи, створюючи інтриги та неочікувані повороти. Для мене темп подій був занадто повільний на початку, а з половини книги було важко відірватися.

Люблю цю книгу ніжно і вона мені потрапила у руки в самий потрібний час ❤️ Принц Раоден - це таке неймовірне джерело позитиву. Можливо місцями просідає сюжет, дещо повільно все розвивалося, але від цього книга не стала гіршою. Неймовірно харизматичний антагоніст у цій книзі, від розділів з ним неможливо було відірватися. Магії тут не дуже багато, власне, практично всю книгу ми будемо дізнаватися куди вона зникла. Я б сказала, що це цікаве політичне фентезі, бо політики та релігію тут дуже багато. Якщо вам хочеться почитати щось позитивне, що поверне надію в краще - тоді однозначно рекомендую до прочитання Також ця книга ідеально підходить для знайомства із творчістю автора

Доставка прямо блискавична😍 звечора замовила, а зранку вже у мене! Фантастично) починаємо читати цю цікаву книжечку)

"Джерело Вознесіння" виявилося не менш епічним і грандіозним, ніж "Остання Імперія". Тут вдосталь всього: політики, інтриг, обману, блефу, маніпуляцій, зрад; дуелей, битв, побоїщ; небезпек, руйнувань, смертей; вагань, непевності, хвилювань, емоційних переживань, пошуків себе та свого призначення. Ще більше неймовірних відкриттів і викриттів, що розширюють знання про світ, його надзвичайних мешканців, надприродні сили й явища, а також тих, що кардинально змінюють багато уже сформованих раніше уявлень. Безліч разів здивуванню не було меж від чергового шокуючого сюжетного повороту. Про фінал я взагалі мовчу 🤯. Головними POV-персонажами є Вен, Еленд і Сейзед. Після Краху – падіння Останньої Імперії —молодий Венчер отримав титул короля Центральної Домінії та шанс використати усі почерпнуті з книг знання для побудови стабільної та справедливої держави, однак не врахував того, що його хороші наміри не всім припадуть до вподоби. Та й охочих відібрати владу знайшлося чимало, роблячи Лютадель ціллю завойовників. А доброта, простота, благородство і чесність Еленда завше лиш ускладнюють ситуацію. Як і сумніви в собі: "Хто він такий? Чоловік, який зайняв трон через збіг обставин? Бліда тінь їхнього блискучого лідера? Ідеаліст, який не врахував небезпек, що спіткають його, якщо він почне втілювати в життя свої мудрування? Дурень? Дитя? Самозванець?" Вен, хоч і надзвичайно могутня алломантка, але водночас виявилася страшенно вразливою: "Усередині неї точилися конфлікти, яких вона не могла пояснити іншим людям". Вона сильно змінилася за останній рік, проте так і не змогла визначитися ким тепер стала і ким хоче бути. "Чи то вбивця, чи то тілоохоронець, чи то аристократка… чи то розгублена мовчазна дівчина." До проблем з ідентичністю додалися нервовість і параноя. Нові знайомства, труднощі й виклики лиш ще більше усе ускладнюють. Крім того, попри явно взаємне кохання, Вен сумнівається, чи варта ідеального чоловіка, яким вважає Еленда: "Він був, напевно, найкращим чоловіком, якого вона зустрічала в житті. Переконливий, рішучий, розумний і дбайливий. І він її кохав – з незрозумілої причини." Він же, у свою чергу, не певен, чи вартий такої простої, чесної, вродливої, кмітливої і надзвичайно могутньої жінки 🙄. Сейзеду теж довелося зіткнутися з новою реальністю. Смерть Пана Всевладаря мала б покласти край тиранії та дарувати краще життя населенню колишньої імперії. Однак він бачить хаос, смерть, ненависть і безлад навколо. Його метою завжди було навчати, але скаа виявилися не надто охочими до пропонованих знань. Та й хвилювання за друзів й прагнення їм допомагати нікуди не зникли, як і тяга до розкриття істини. Зустрічаються тут й інші давні знайомі, даючи можливість простежити наскільки повстання і нова реальність їх змінили. Але не менш цікавими виявилися і нові персонажі: ще один з-імли-народжений, ще один ферухімік і новий кандра, чиї ролі стали не менш вагомими. А ще є своєрідний щоденник-сповідь тисячолітньої давності, фрагменти якого починають кожен розділ книги. Його автор відіграв одну з вирішальних ролей у подіях минувшини:  "Філософ, учений, зрадник. Саме я знайшов Аленді – і саме я першим проголосив його Героєм Віків. Саме я почав це все. І я – той, хто його зрадив, бо я знав, що йому не можна дозволити виконати його місію." 🤔 Зрештою, все це – повалення Пана Всевладаря, спроби на руїнах імперії створити краще суспільство, криза ідентичності, з'ясування стосунків, переосмислення цінностей і мети в житті, усі принесені жертви, руйнування і загублені життя – виявилося не таким вже й суттєвим у порівнянні з тим, що чекає героїв попереду. Справжні труднощі лише починаються. Знову дивуюсь наскільки неймовірний і детально пропрацьований світ "З-імли-народжених", які неоднозначні, багатогранні й справжні його герої, і як загалом захопливо пише Сандерсон. Книга затягує, дивує й інтригує, змушуючи проживати разом з персонажами усі їхні пригоди. Тепер я приречена з нетерпінням чекати українською "Героя Віків" – фіналу цієї неймовірної трилогії 🥰.

Ніколи не любила космічну фантастику, доки не прочитала цю книгу. Це захоплива історія про боротьбу за свою мрію та свої переконання. На долю головної героїні випадають нелегкі переживання, відколи вона втратила батька їй щодня доводиться боротись за себе та свою мрію. Це книга про дружбу, сміливість та наполегливість!

Фух, я навіть не знаю, з чого тут почати 😅 Сказати, що це масивний доробок - нічого не сказати. Говорити про те, що тут описаний цілий світ - означає применшити його масштаби. В якомусь американському буктоку я бачила порівняння цієї серії з Гаррі Поттером в контексті своєї значимості. Не впевнена, що можу тут погодитися, бо це знааааачно складніша література. Перша книга з серії читалась мною дуже повільно, майже 1,5 місяця і я, направду, виснажилась від неї і навіть впадала і якийсь недонечитун. Бо для того, щоб якісно її прочитати і осягнути, потрібно цілком і повністю себе присвятити цій історії. Я ж міксувала і паралельно читала ще деякі інші книги просто щоб упевнитися, що я ще досі можу читати швидко динамічні історії 😅😅 Дещо для мене так і залишилося незрозумілим і зробити собі якусь шпаргалку по книзі, щоб одне з іншим пов'язати, я так і не змогла, тож просто забила і насолоджувалась історією, не вдаючись у деталі ✨ Серед усіх сюжетних ліній історія Каладіна видалась мені найцікавішою, сподіваюсь, подальші серії книг мене не розчарують 😅 Піду морально готуватися до наступної частини 😂 P. S. Так і не зрозуміла, чи то в книзі неякісний трохи переклад, чи то просто вигаданий автором світ настільки химерний, що деякі слова просто не ліпилися до купи, однак відрізнити, які з них некоректно перекладені, а які - відповідник вигаданих автором дивних слів, я так і не змогла 😅

Що ж… це було епічно. Непоганий переспів «Снігової королеви» на гомерівській манер. Динамічно, багато пригод та випробувань, через які проходить Тресс - Герда у пошуках Чарлі - Кая. Створений всесвіт зачаровує деталізацією та цікавими сюжетними поворотами. А вже як автор піджужує читача 🤣🫣😅 тільки-но я вирішила, що наштовхнулася на провис у сюжеті, як пан оповідач, який є автором у ролі одного з персонажів (ну, прикольно ж!) докладно пояснює всю механіку намудрованих деталей оповіді. Хороший казково-міфічний техно-космічний мікс, мені сподобалося. Дуже багато прописних істин в обрамлені нестандартних ситуацій. Героїзм і спокута за помилки, сила людського духу і, звісно ж, незмінна сила кохання, яка рятує цей (будь-який за версією письменників та поетів) світ. Непогано, але майже всі заплутані сюжетні лінії я розгадала одразу. І про чаклунку, і про щурика, і про дракона. Написано дійсно захопливо. Наче й казка, але й дорослому буде цікаво. А ще це дуже - дуже кінотаграфічно написано. Впевнена, що цю книгу екранізують. Цитатничок: «Кажуть, що очікування — це найвиснажливіша з життєвих тортур. Кажуть це зазвичай письменники, які цілими днями тільки вигадують, що сказати, і не мають іншої роботи. Будь-яка заклопотана людина повідає вам, що мати час на очікування — це розкіш» «Що ж, батьки мають казати таке дітям. Бачити в них найкраще - це обовʼязок батьків. Тільки так можна вижити з цими малими соціопатами, не божеволіючи.» «Не вірте, коли вам кажуть, що емпатія є недоліком. Цей біль завжди окупається, рано чи пізно.» «Одна з гірких трагедій життя — усвідомлення того, скільки людей у цьому світі створені літати, малювати, співати чи кермувати кораблями, але ніколи не дістають нагоди це в собі відкрити.» «Щоразу, коли хтось відкриває для себе мить радості, у світі зʼявляється нова краса. Люди не здатні створювати енергію — ми можемо лише підкорювати її. Ми не можемо створювати матерію - ми лише надаємо їй форми. Ми не здатні навіть створювати життя - ми лише плекаємо його. Але ми можемо створювати світло. І це один зі способів. Спалах зненацька відкритого відчуття мети.» «Ми можемо творити власну історію, власні легенди — щодня. Наші спогади — це наші балади, і якщо ми змінюватимемо їх зовсім трішечки за кожного виконання... що ж, це лише заради хорошої драми. Адже минуле все одно нудне. Ми завжди вдаємо, що ідеали та культура минулого дозрівають, як гарне вино, та насправді ідеї минулого краще порівняти з печивом. Вони черствіють із часом.» «Так, інтелектуалам та науковцям платять за те, щоб вони думали глибокі думки, але часто продукт їхньої праці потім належить іншим. Дуже іронічно, що суспільство ставиться зневажливо до тих, хто продає свої тіла, але поважає тих, хто дає іншим користуватися їхнім розумом.»