Брендон Сандерсон

Цикл "Двонароджені". Фентезійний світ, створений Сандерсоном, не є статичним — він розвивається. І це величезний плюс! Після подій першої трилогії минуло 300 років, але ті часи не забуті, і їхня тінь лягає на події нової історії. Старі образи обросли легендами, дехто з наших старих знайомих став навіть релігійною постаттю. Люди навчилися використовувати електрику, на вулицях з'являються автомобілі, люди обзаводяться вогнепальною зброєю, по залізницях мчать потяги. І природно, зі світу нікуди не зникли аломанти. Хоч світ більше не висить на волосині від повного знищення, але з'являється нова таємнича загроза. До того ж завжди знайдуться ті, хто зловживатиме своєю владою або силою. Як, втім, і ті, хто ратує за справедливість. Примітно, що головними героями першої трилогії була група людей, у яких були проблеми з законом. У цій же — компанія законників. Історія вийшла досить жвавою, персонажі — яскравими і незабутніми. Особливо хочеться виділити образ Стеріс. Вона — шикарна, і її завжди мало. Науково-технічний прогрес подарував нові можливості тим, хто володіє аломантичною або ферухімічною силою. Але особливо тим, хто володіє і тією, і іншою. Таких людей називають двонародженими. У циклі маса захопливих екшен-сцен. У книгах також присутній чудовий гумор. Гумористичних моментів у циклі набагато більше, ніж у будь-якому іншому творі Сандерсона. Кожна книга має проміжний фінал, що, безсумнівно, є плюсом. «Лавина Брендона» у фіналах книг накриває з головою. Загалом, дуже рекомендую. Не гірше за першу трилогію.

Анонім

Роман вийшов захопливим. Веселим, динамічним, цікавим. Правильним. Ну і, звичайно ж, фінал... Але про все по порядку. Перед нами ще одна детективна історія з головними дійовими особами, з якими ми мали справу в минулих романах двороділих. Це, звичайно ж, Вакс, Вейн і Марасі. Всі вони були поставлені автором перед межею: переступити невидиму межу і рухатися далі, або ж так і залишитися топтатися на місці. Хоча ні, для наших героїв другий варіант — не варіант, точніше, він звучав би інакше, бо відсутність руху вперед для них означала б смерть. У «Браслетах скорботи» герої знайшли себе. Зрозуміли себе, усвідомили свою сутність. І прийняли потрібні рішення. Ще одним безсумнівним плюсом для мене є Стеріс. Її в цьому романі було більше, ніж у попередніх двох. І хоча вона сама оцінила себе в плані корисності всього лише на 7 зі 100, я змушений з нею не погодитися, бо в плані корисності для сюжету вона навряд чи відстає від своїх друзів. Хотілося б прочитати хоча б кілька розділів від неї. Брендону вдалося створити справді цікавого, живого персонажа. Адже всім ми з боку досить часто здаємося не такими, якими є насправді, і мало хто здатний бачити не тільки зовнішність, але і глибину... Гумор, як завжди, на висоті. Це, можу сказати з упевненістю, найгумористичніший цикл Сандерсона. І мені це подобається! Інтриг, загадок, неймовірних сюжетних поворотів буде більш ніж достатньо. Деякі навіть змусять серйозно задуматися не тільки над сюжетом книги, але і про сенс життя взагалі. Брендон — це не той автор, який створює історії заради історій. Його книги говорять. І це добре. Я бачу за ними автора, його особистість. Можливо, не кожен погодиться з тими відповідями, які пропонує автор, але ж він цього від нас і не вимагає. Сандерсон просто ставить перед людьми питання, а як на них відповідати — вирішувати читачеві. Іноді здається, що Брендон ставить перед собою, зокрема, і мету підштовхнути читача, щоб він замислився над цими питаннями. Щоб зупинився на мить у цьому суєтному світі, де всі кудись біжать, щось роблять і не мають часу навіть на те, щоб поглянути всередину себе, де все рухається по замкнутому колу: робота-дім-сон-робота... Задай собі питання, людино: а в чому ж сенс? Мені подобається цей момент у його книгах. Особливо те, що він не тисне, а пропонує... І я в чомусь з ним згоден.

Анонім

Перша за довгий час книжка, що залишила відчуття чогось свіжого і неочікуваного. Думаю, вона сподобається далеко не всім: для когось Тресс залишиться казкою з наївним, відносно передбачуваним сюжетом і купою "зайвої" інформації про моря спор. Якщо ви думаєте читати її заради вау-сюжету та неочікуваних поворотів, то можете розчаруватися, вона не про це. Для мене це дуже доросла робота: про щирість і невбиту життєвими обставинами допитливість до життя та світу навколо (а не наївність!); про сміливість і страх, які цілком природно йдуть поряд; про спостереження та небанальні висновки; розуміння та прийняття інакшості людей навколо. За вайбом я б охарактеризувала її як наповнену теплом розмову дорослого батька з вже дорослою донькою: з цікавими історіями і жартами за келихом вина. За тональність, філософські вставки та гумор оповідача — окремі 10 балів. Дуже вайбово і приємно.

Анонім