Брендон Сандерсон

Що ж… це було епічно. Непоганий переспів «Снігової королеви» на гомерівській манер. Динамічно, багато пригод та випробувань, через які проходить Тресс - Герда у пошуках Чарлі - Кая.

Створений всесвіт зачаровує деталізацією та цікавими сюжетними поворотами. А вже як автор піджужує читача 🤣🫣😅 тільки-но я вирішила, що наштовхнулася на провис у сюжеті, як пан оповідач, який є автором у ролі одного з персонажів (ну, прикольно ж!) докладно пояснює всю механіку намудрованих деталей оповіді.

Хороший казково-міфічний техно-космічний мікс, мені сподобалося. Дуже багато прописних істин в обрамлені нестандартних ситуацій. Героїзм і спокута за помилки, сила людського духу і, звісно ж, незмінна сила кохання, яка рятує цей (будь-який за версією письменників та поетів) світ.

Непогано, але майже всі заплутані сюжетні лінії я розгадала одразу. І про чаклунку, і про щурика, і про дракона. Написано дійсно захопливо. Наче й казка, але й дорослому буде цікаво.

А ще це дуже - дуже кінотаграфічно написано. Впевнена, що цю книгу екранізують.

Цитатничок:
«Кажуть, що очікування — це найвиснажливіша з життєвих тортур. Кажуть це зазвичай письменники, які цілими днями тільки вигадують, що сказати, і не мають іншої роботи. Будь-яка заклопотана людина повідає вам, що мати час на очікування — це розкіш»

«Що ж, батьки мають казати таке дітям. Бачити в них найкраще - це обовʼязок батьків. Тільки так можна вижити з цими малими соціопатами, не божеволіючи.»

«Не вірте, коли вам кажуть, що емпатія є недоліком. Цей біль завжди окупається, рано чи пізно.»

«Одна з гірких трагедій життя — усвідомлення того, скільки людей у цьому світі створені літати, малювати, співати чи кермувати кораблями, але ніколи не дістають нагоди це в собі відкрити.»

«Щоразу, коли хтось відкриває для себе мить радості, у світі зʼявляється нова краса. Люди не здатні створювати енергію — ми можемо лише підкорювати її. Ми не можемо створювати матерію - ми лише надаємо їй форми. Ми не здатні навіть створювати життя - ми лише плекаємо його. Але ми можемо створювати світло. І це один зі способів. Спалах зненацька відкритого відчуття мети.»

«Ми можемо творити власну історію, власні легенди — щодня. Наші спогади — це наші балади, і якщо ми змінюватимемо їх зовсім трішечки за кожного виконання... що ж, це лише заради хорошої драми. Адже минуле все одно нудне. Ми завжди вдаємо, що ідеали та культура минулого дозрівають, як гарне вино, та насправді ідеї минулого краще порівняти з печивом. Вони черствіють із часом.»

«Так, інтелектуалам та науковцям платять за те, щоб вони думали глибокі думки, але часто продукт їхньої праці потім належить іншим.
Дуже іронічно, що суспільство ставиться зневажливо до тих, хто продає свої тіла, але поважає тих, хто дає іншим користуватися їхнім розумом.»

Рекомендую одразу купляти всю трилогію, бо неможливо переключитися на іншу книгу.
Це одна з найкращих та найпропрацьованіших історій у жанрі фентезі з моєї книжкової бібліотеки.
Захоплива та оригінальна система магії, якщо її так можна назвати.
Цікаві персонажі, які не бісять своєю бездоганністю або недолугістю.

Казка для дорослих з елементами магії та надзвичайних подій. Це історія про мешканку острова, з якого майже неможливо вибратися у світ. Ключове слово — «майже». Незважаючи на труднощі та заборону залишати острів, головна героїня — молода, звичайна дівчина Тресс — вирушає в дивовижну подорож, щоб урятувати свого улюбленого друга Чарлі. Небезпечні пригоди, робота на кораблі, знайомство з чаклункою та драконом загартовують її.

У Тресс пробуджуються приховані навички та таланти, про які вона навіть не підозрювала. Її сила та наполегливість допомагають пройти всі випробування на шляху до мети. Життя серед піратів і безліч таємниць, що огортають море, не лякають Тресс. Вона кидає виклик невідомому — силі, яку неможливо осягнути, і якій, на перший погляд, неможливо протистояти. Ця захоплива подорож дарує читачам відчуття перебування в епіцентрі подій.

Герої яскраві, хоча й дещо банальні. Передбачуваність — один із головних мінусів книги. Намір одного з персонажів я розгадала майже одразу, що залишило після себе легке розчарування. Хотілося більше несподіваних поворотів — таких, щоб справді здивували.

Сюжет поєднує у собі як оригінальність, так і знайомі кліше. Стиль автора надихає, казка читається легко. Попри об’єм, історія «ковтається» швидко. Проте деякі моменти нагадують дитячу казку, і це трохи псує загальне враження.

Книги Брендона Сандерсона приваблюють своєю атмосферою, духом пригод і добрим серцем головних героїв. Ця історія — приклад розуміння, цілеспрямованості та вміння зберігати найкращі якості навіть тоді, коли світ кидає тобі виклик.

"Зрештою, ми всі діти Одіозума. Діти власних Пристрастей"

Четверта частина наймасштабнішого фентезі яке я читала залишила по собі змішані враження. Це все ще епічно та захоплююче, але на фоні попередніх частин ця книга здалася своєрідним затишшям. Можливо перед бурею що чекає на нас в фінальній частині?

Але давайте розповім про все детально (а то ви ще вирішите, що книга мені не сподобалася😄). Одже війна триває вже рік і жодна зі сторін ще не отримала переваги. Променисті лицарі разом з простими воїнами дають відсіч всім можливим формам паршенд, але зрада союзника боляче б'є по моральному стану людей. У ворожому стані також не все добре і автор продемонструє цей розкол з середини. А ще дуже багато часу буде приділено психологічним проблемам героїв. І це те за що я полюбила історії Б. Сандерсона ще більше, бо він детально показує до яких наслідків може призвести моральна травма, або просто необережне слово сказане на емоціях.

"Дії визначають тебе сильніше ніж наміри."

Так що ж тоді мені не так? - спитаєте ви. І я відповім, що все мені так. Але автор так поглибився в світ звуків Рошару, що в якийсь момент здалося що я читаю підручник з фізики🙈 Знали б ви як я її "люблю". Але "Хроніки Буресвітла" я люблю більше тому стійко читала про звукові хвилі, тони, камертони і інші незрозумілі слова...

Загалом ця частина продовжує поглиблювати наші знання про героїв, Рошар та Космер і я знову не можу уявити що чекає на нас в наступній книзі, але із задоволенням почала читати її вже сьогодні🤭.

"Порядність не заважає людям убивати, ваша світлосте. Вона просто змушує їх шукати різні виправдання."

Сандерсон просто бог фентезі.

тут більше і додати нічого.

світобудова, герої, події, емоційні гойдалки.

все просто на вищому рівні.

раджу просто всім, хто любить епічне фентезі.

і нехай вас не лякає обсяг книг.
бо кожна сторінка варта всього.

«Тресс зі Смарагдового моря» — нарешті і у мене був настрій прочитати цю книжку.

Не дивлячись, що це така казкова історія, дитячою її назвати важко, адже на фоні морської пригоди піднімається багато тем, важливих для дорослих.

Якщо ви прочитаєте анотацію, ви дізнаєтесь, що це історія про дівчину Тресс, яка живе на маленькому нудному острові, робить свої буденні справи, як і всі місцеві. У неї є близький «друг», який вже на початку книги, ясно шо, стане «любовним інтересом».

В якийсь момент стається не дуже приємна подія, через яку життя Тресс змінюється, її світ перевертається догори дригом: її друга викрадено і тепер вона єдина, хто хоче і може його врятувати. І, щоб його врятувати, вона відправляється у небезпечну подорож.

Щось подібне ми вже могли бачити або читати, можливо тільки навпаки: принц, лицар чи звичайний хлоп рятував чарівну панянку в біді.

Але, насправді, на мою особисту! думку, ця історія набагато глибше.

Спершу поговоримо про світ, в якому мешкає Тресс та інші персонажі. Це окрема планета в Космері, вона існує разом з тими планетами та світами, де відбуваються події книг серії «З-імли-народжені» та «Хроніки Буресвітла» і, якщо Ви читали хочаб одну книгу з названих циклів, ви зможете знайти цікаві пасхалки в «Тресс».

Одже! Ця планета має унікальну магічну систему:

- Вона вкрита загадковими, яскравими і небезпечними морями
- 12 місяців є її супутниками
- Вона є домівкою для дракона
- І на ній зустрічаються чарівники

На кожному з цих 12 місяцях відбуваються певні процеси, спори падають на поверхню планети і таким чином утворюють моря. І, як ви могли здогадатися, всі ці спори мають різні властивості, і вони небезпечні.

Але для жителів планети це буденна небезпека, вони звикли подорожувати цими морями, знають, що від них очікувати і у них є інструменти для того, щоб комфортно жити зі спорами по сусідству. Тому вони поводяться як «звичайні» люди: працюють, торгують, займаються піратством, мають різні політичні та збройні конфлікти. Крім того, вони навчилися не тільки ходити по цих морях, а ще й застосовувати самі спори для різних цілей.

З цікавого тут ще стиль оповідання. Вже на самому початку книги ми розуміємо, що ми маємо оповідача, який розповідає історію Тресс постфактум, адже він був свідком майже усіх подій, що сталися.

Також мені сподобався прийом з Дагами. Дагами наш оповідач називає НЕ_ключових персонажів, з якими взаємодіє Тресс для того, щоб не перевантажувати читачів історіями цих людей, а сфокусуватися на головних.

Окрім Тресс та її «друга» Чарлі тут доволі багато персонажів, які роблять книжку насиченою, а фентезіний світ живим та наповненим. Тут є батьки та молодший брат Тресс, герцог Острова, на якому вони мешкають та декілька місцевих, які приймали участь в певних подіях.

Але найбільша частина історії розгортається на піратському кораблі, куди волею випадка потрапила Тресс.

Більша частина команди є т.з. Дагами, ще ми знайомимося з корабельним юнгою — дуже «незвичайним» персонажем —, а також у нас присутні: капітанка Ворона, квартирмейстер Форт, керманичка Салей, теслярка Енн, перший помічник / гарматник Лаггарт, а також дивний корабельний лікар Улаам.

Ііііі … пацюк Гак. Пацюк, який вміє розмовляти, і має свої пацючі секрети.
Так, в цьому огляді вам ці імена можливо нічого не дають, я лише хочу вкотре наголосити, що, не дивлячись на об’єм та розвиток цієї історії, Сандерсон знайшов час і місце в тексті, щоб прописати цих персонажів так, наче ми проживаємо цю пригоду разом з ними.

І найголовніше: ця книга сповнена доброти та символізму. Ми отримуємо дуже багато влучних роздумів персонажів про емоції, про відданість та героїзм, кохання та любов, а також про концепцію життя в цілому.

На прикладі Тресс можна побачити, як твої «звичайні» навички, які ти недооцінюєш, можуть стати знахідкою та шоком для інших.
Ну і взагалі ця книга сфокусована на розвитку Тресс, як особистості.

Для мене найцікавішим в її трансформації була оця проблема прийняття допомоги. Коли вона, завжди допомагаючи всім навколо і дбаючи про їхній «комфорт», не могла повірити, що інші також можуть хотіти їй допомогти. І взагалі їй було важко приймати цю допомогу.

«Тресс зі Смарагдового Моря»

Це була чудова подорож до планети Лумар, із особливими морями, які складаються зі спорових частинок. Кожне море сповнене своїх особливостей, таємниць, магії.
Головна героїня Тресс відчайдушно намагається врятувати кохану людину — на цьому і будується сюжет.

Пригодницька фентезі казочка для дорослих. Хоча, пригод як таких тут мало, екшену практично немає, сюжет більше зосереджено на персонажах.
Мені сподобалось яка була Тресс до початку своєї місії і після. Вона дуже змінилась і це цікаво спостерігати.

В книзі дуже часто зустрічаються філософські роздуми, які надають шарму цій історії та інколи змушують задуматись. Мені дуже це сподобалось.

Через те, що, як на мене, книга досить повільна, я декілька разів відчувала, що втрачаю до неї інтерес. Тому й читала її дуже повільно. Іноді доволі детальні описи системи магії та експерименти з нею були мені нуднуваті.

В усьому іншому — історія надзвичайна ♥️

Я у захваті від неї, такі історії раджу усім без винятку підліткам, бо кожен знайде щось цікаве та якусь мотивацію для себе. І дорослим має сподобатися, подарувати трохи затишку та розслаблення. До того ж у цій книзі поєднується джерело приємних вражень, порція зомбі-гумору та розкішний український переклад!

Уявіть планету, навколо якої розташовані 12 кольорових місяців. З цих місяців сиплються спори, спори утворюють такі незвичні моря, а по морях з тих спор ходять кораблі. І після такого опису точно захочеться більше дізнатися про цей оригінальний фентезійний світ.

А ще серед головних персонажів є пірати. Правда дещо нетипові, начебто надто добрі — типу не вбивці, а бавляться собі в перегони: обігнали противника — отримали в якості винагороди товар суперників. Такі майже cozy_pirates. Та, звісно ж, не всі.

Загалом книга про Тресс — це весела, юнацько-казкова історія про дорослішання, про доброту та підтримку, зростання головної героїні, про те, наскільки вона змогла — з беззаперечною вірою в неї батьків і шаленою підтримкою та допомогою друзів!!! - змінитися, зрозуміти себе, розкрити свої таланти: робота зі спорами — це ще для тих сміливців або ж розумників!!!

Одним реченням: дорослішання, особистісний розвиток Тресс — нагадаю, на початку твору це проста дівчинка, що заробляє миттям вікон, колекціонує горнятка, любить готувати пироги, і живе на маленькому, трохи я б сказала примітивному острові — її розкрито Сандерсоном на усі 1000%.

П.с. Цей Улаам — оригінальний персонаж, з тонким почуттям гумору, об'єктивно критичним ставленням до найкращих частин тіла оточуючих 😁 Круто мати в юності такого вчителя-наставника. Дещо нагадав мені Регіса з Відьмака. Прийшла до висновку, що схожий персонаж вампірського чи зомбі-походження класно вписується у будь-яку фентезійну історію💋

Моє знайомство з творчістю Брендона Сандерсона розпочалося дуже давно, з книги, що називалася «Елантріс» (і я досі сподіваюсь, що колись її перекладуть українською, а автор врешті-решт напише вже майже 20 років обіцяне продовження). Вже в той момент його стиль написання, фантазія, глибокий світ, епічні масштаби та живі персонажі захопили мене. До того жодного разу я не бачив фентезі настільки якісного та затягуючого. Та і після цього це ставалося не так багато разів, досить пальців однієї руки аби все згадати. З того часу я уважно ловив і просчитував кожну книгу написану Сандерсоном, як тільки мав таку можливість. Для цього не пожалів часу і зусиль, аби почати читати англійською, щоб не чекати перекладів, і грошей, аби купувати електронні книги... Ностальгія звісно застить мені очі, в спогадах вже далекого дитинства, але зараз я хочу вам розповісти про іншу книгу, а саме про «Шлях королів».
«Хроніки буресвітла» - це неймовірно епічна та магічна сага на багато тисяч сторінок. Якась частина може здатися вам нудною та непотрібною, та насправді кожна наступна частина розкриває все більше, складаючи складний, різнобарвний, цікавий та живий пазл. Кожен з героїв проходить свій шлях, торуючи собі місце в жорстокому світі, розвивається чи деградує, часом обираючи зло, або помиляючись раз у раз. Це життя, таким яким воно має бути – ціле мереживо помилок і складних рішень, що врешті робить з кожного з нас особистість.
Читач знайомиться із світом, дивлячись на нього крізь призму поглядів одразу багатьох героїв. Декількох із них треба виділити особливо. Каладін, колишній солдат, а тепер раб, вимушений розплачуватися за свої помилки і тонути у відчутті провини, бо так і не зміг нікого врятувати. Син, який розчарував батьків, але зробив це не заради себе – тільки для того, аби врятувати молодшого брата. Так трапляється, що діти мають нести на собі вагу не тільки своїх помилок, але й своїх батьків. І Каладін намагався. Він прикладав усі сили, аби захистити слабких, таких, яким був його брат, а потім і ще декілька підлітків та юнаків, яких затягнула в себе жорстока та бездумна війна. Та всі зусилля марні. Не можна врятувати кожного. Ба більше, часом не можна врятувати взагалі нікого. Чи має він із цим змиритися? Що важливіше, мета, до якої ти йдеш, чи сам шлях? Відповідь на це питання виявляється напрочуд складною. Особливо, якщо ти лише 19-річний юнак, вимотаний смертями й втратами всіх, кого ти любиш.
Другим центральним персонажем є Шаллан, тиха дівчина, що виросла у маєтку суворого та тиранічного батька. Жорстокого покидька, що зламав її життя, вбив її матір та знищив життя всієї їх великої родини. Один з братів втік з дому, другий став інвалідом після побиття батьковою рукою... це все правда. Але чи все так насправді? Шаллан врешті має свої власні темні секрети, і з кожною главою їх стає все більше. Тиха, скромна дівчинка, що ніколи до того не виїжджала за межі батькових земель. Вона певно ніколи нею і не була – але це та ілюзія, яка потрібна їй, аби не з’їхати з ґлузду, так само як і гостре, саркастичне та іронічне почуття гумору.
Найгірше, що може статися з людством – це віра в те, що ми перемогли. Що шлях завершений, і більше немає необхідності щодня боротися за високу ціль. Бо в цей час прокидаються в людях найбільш ниці й огидні речі. Жорстокість, бажання влади, золота та багато чого іншого. Бо Спустошення вже закінчилося, і більше немає великої війни. Ми перемогли, і Вісники нарешті можуть стати вільними, а Сяючі Лицарі можуть зайнятися іншими справами, що врешті й приведе їх до зради і загибелі орденів. Пройдуть тисячі років, і великі битви Спустошення залишаться лише рядками в легендах, і Тих що несуть пустоту майже забудуть. Проте війна продовжується, і як завжди, світу потрібен герой. Аби врятувати його. Аби навчити його. Аби нарешті зробити все правильно.

Коли я тільки збиралася читати Шлях Королів, то мене лякали великою кількістю персонажів і незрозумілістю світу. Проте я не знаю, мені здається, що рівень фантастичності світу - це те, для чого ми читаємо фантастику. Для мене Рошар був приємно оригінальним і цікавим світом, мені було цікаво дізнаватися, як він працює, як працють пори року, що відбувається і які істоти його населяють.

В той же час мені не заважала велика кількість персонажів. Ба більше: деякі мені не були дуже цікаві, але я знала: закінчаться оці розділи і я повернуся до тих, за чиїми пригодами спостерігати веселіше. А там, хтозна, може з'явиться в главах попередніх героїв щось новеньке.

Також мені подобаються окремі інтерлюдії, які глибше занурюють в цей сеттинг, дають побачити його масштаб. Я так і відчуваю авторську любов до деталей і пропрацювання світу і його історії. Він, світ, явно живе не тільки в рамках сюжету - кожен персонаж відчувєаться живим. Навіть якийсь дрібний і незначний - ти прям бачиш, що за ним стоїть історія.

Мене дивують деякі моменти і вибори перекладача, щодо адаптації. В принципі сколкозброя-сколкозбруя - достатньо добре зберігає схожість звучання з оригіналу.
Проте чому спренів страху назвали страхокузьками? І болю болекузьками? І тоді чому не вітрокузьки? Чому не славокузьки? Чому не творчокузьки?
Дивували ще й не зовсім логічні з точки зору світу порівняння. Про персонажа сказано, що він "неначе Молох", в той час, як мітологічного Молоха в цьому світі не було. Це та деталь, яка псує ретельний авторський ворлбілдінг. Вона не заважає розумінню сюжету, але чіпляє сприйняття, бо цей світ дуже сильно відрізняється від нашого і це підкреслено. І це псувало враження.

Неймовірний ворлдбілдінг, неймовірні герої.

Друга книга Хронік Буресвітла захоплює не менше першої. Ми вже знаємо персонажів, ми знаємо світ, ми хочемо дізнатися, що відбувається.
Не хочеться спойлерити в коментарях, але Каладін в цій книзі має пройти доволі жорсткий шлях. Насправді, в цей світ не завезли психотерапевтів, а завезли спренів. І, якщо не рухатимешся, то... всім буде не дуже добре.
Ми дізнаємося більше про Шаллан (насправді, це постійний лейтмотив її, як персонажки, ми постійно дізнаємося щось нове про неї). Ми розуміємо, що однієї перемоги недостатньо, щоб дійсно зібрати всіх князів і змусити їх щось робити.
І, звісно, тут ми маємо змогу ближче познайомитися з паршенді й тепер їх мотиви стають зрозумілішими (але спойлер до подальших книг серії: не те що комусь простіше і не те що вони самі все зрозуміли абсолютно правильно).

Знижую оцінку через проблеми українського видання. В мене доволі багато нерозуміння деяких моментів в перекладі. Я і щодо першої книжки дивувалася, для чого робити "кузьки" в випадку деяких спренів, якщо не робити за такою ж формою усіх спренів загалом. Мені не дуже зрозуміло, чому художниця-Шаллан, яка стверджує, що в неї не дуже з точними науками, називає Pattern Фракталом (який не є широквдиваним терміном в цьому світі). Мені здається сумнівним використання імені "Гадес" в формі складової назви для сеттингу, де не було божества Гадеса. Дивні й недоречні метафори набирають обертів, так, наприклад "секрет Полішинеля" буквально в тексті, в світі, де не було ніякого Полішинеля. Це насправді вибиває з ритму книги, з сеттингу і зі сприйняття. Воно не має особливого сенсу й історія не втратила би образності, якби було підібрано щось нейтральніше.
Ну і, окрім цього, я не дуже розумію, чому на обкладинках книг мечі (окрім причини "ну це середньовічне фентезі, хай буде меч"), причому не схожі за описом на власне сколкозбройці персонажів. Та й не у всіх є ті сколкозбройці, Каладін в будь-якому разі списник. Проте чомусь списів на обкладинках я не бачу.

Якщо прочитати її окремо, без знання світу, то це буде просто затишна, пригодницька, казкова підліткова історія про дівчину, яка вирушила в мандри.
Якщо прочитати її після декількох книг Брендона Сандерсона, то ви знайдете купу цікавих відсилок на Хроніки буресвітла, З-імли-народжених, Елантріс та навіть Warbreaker.

Тресс живе на планеті, навколо якої обертається 12 місяців. З них постійно сиплються різні види небезпечних спор і утворюють 12 морів. І от деякими з них доведеться відправитися Тресс на пошуки декого особливого.

Це історія, в якій присутні морські пригоди, пірати, гумор, цікавий світоустрій та філософія про прийняття себе, вчинки оточуючих, пасивну агресію, непрохані поради, любов та дружбу.

Якщо ви лише плануєте почати знайомство з автором, то я б радила починати таки не з Тресс, тому що у вас може скластися хибне враження про автора, але звісно ж ви можете прочитати лише її, бо вона чудово працює як одиночка. Тут все зрозуміло, а сама книга набагато легша для сприйняття, ніж великі серії автора.

Якщо ви любите цікаві пригоди та колекціонувати горнятка, то Тресс зі смарагдового моря — це точно те, що вам потрібно.

Особисто мені дуже сподобалася ця історія, вона дуже тепла і цікава. Мені захотілося вживу побачити всі ті моря і навіть спробувати себе в ролі піратки, тому я дуже рада, що мої руки нарешті дійшли до цієї книги. Ще більше я щаслива, що знайшла купу цікавих відсилок, які допомагають краще розуміти механіку всесвіту Космер…

Тому хто ще не знайомий з цією книгою, обов’язково зверніть на неї увагу.