Чим краща книга, тим складніше знайти правильні слова. А цю книгу – просто неможливо описати словами, бо від неї сироти виступають шкірою. Це так геніально, так прекрасно і невимушено. Це як чисте повітря, що вдихаєш і не можеш надихатися.

«Мудрість виключає сміливість» – але лише завдяки сміливості ти набуваєш мудрості, що і доводить нам головний герой.

Якщо ви шукаєте історію, що здатна поглинути вас на 101% – це саме те, що треба. «Імʼя вітру» зачіпає струни душі (наскільки б банальною не була ця фраза, вона чітко визначає мій стан як під час читання, так і після). Тут про чисті наміри, про кохання і дружбу, про ворожнечу і справжню лють, про знання і розуміння, про силу і натхнення, про мудрість і повагу один до одного.

Автору вдалося неймовірне, адже настільки «справжньої» фантастики я ще не зустрічала. І слово «фантастично» – для мене особисто – набуває нового значення. Цей роман про міфічний світ, про магію, про життя і пригоди, але читається він як лист від друга, що ділиться своїми враженнями від обставин років свого життя. І написано це настільки РЕАЛЬНО, що ти віриш буквально в УСЕ.

«Ми всі перетворюємося на тих, ким прикидаємося».

Мені стискало серце на останніх сторінках від страху – що це не назавжди, що ось-ось все закінчиться. І якби я не знала, що є продовження – моєму горю не було б меж.

Особисто мені було дуже – глибоко, сенсово і значимо. Якщо вірите моєму слову – не проходьте повз. Читайте, проживайте цю історію, аналізуйте, співчувайте, розумійте – хай ця книга вбирає ваші думки повністю. Просто дозвольте і не заперечуйте. І буде вам щастя.

Якщо вам хочеться чогось легкого, натхненного та прекрасного – беріть у руки цю книгу!

Вона занурює в інший вимір, наповнює теплом і затишком. Це той випадок, коли книга проста, зрозуміла і невимушена. Історія – вау! Персонажі – круті, класно розкриті. Загадковий сюжет – інтригує, а найбільше вражає бездоганна увага авторки до деталей. 

Книга залишила по собі лише приємні враження. Вона дійсно розрахована на молодшу аудиторію, але не втрачає глибину через це. Навпаки – розкриває особливу мудрість, ніби дає уроки своїм читачам. 

Зупинятися точно не планую, тому чекайте відгуки на наступні частини🥰

Так довго збиралась із думками, щоб написати цей відгук. Адже враження дійсно лишились дуже неоднозначними.

Перше – книга хороша і заслуговує на увагу. Насправді це одна з небагатьох книг, під час читання якої я писала так багато нотаток.
Одразу намагатимусь аргументувати оцінку, яку поставила.

1. Розпорошення сюжету на різні сфери трохи збиває, зменшує концентрацію та пригнічує, зважаючи на теми, що підіймає автор. Хочеться зупинитися, заглибитися в контекст сюжетної лінії, але їх ніби навмисно розводять між собою.

2. Завелика кількість персонажів. Потрібно знаходити логічні переплетіння із містами та країнами, щоб віднайти звʼязок між ними. «Флешбеки», які моментами виникають у книзі, періодично збивали так сильно, що доводилось повертатися назад до деяких розділів, щоб приділити більше уваги деталям, які згодом намагався розкрити авто. Сплутані сюжетні лінії з одного боку – прекрасний художній задум, а з іншого – їх не до кінця пропрацьовано. І що цікаво, що так багато уваги до себе привернула другорядна історія (зокрема, про дивну смерть марокканського хлопчика…)

3. З появою незнайомки виникає напруга – ніби бажання закритися, не підпускати її близько до себе. Вона викликає так багато питань, і дає так мало відповідей.

4. Не до кінця розкрита особистість Александра. Хоча саме його імʼя винесене в анотацію, що трохи дивує. Тут ані мотивів, ані задуму не видно. Але що ми маємо? Надрозум? Геніальність = божевілля? Одержимість…

Непогана книга, крутий задум, але реалізація не стала для мене чимось феноменальним. А якщо говорити відверто, то особливо моя увага була прикута саме до описів міст, пустелі, культурної спадщини Марокко, національної ідентичності та етнічних звʼязків, а не до розгортання історій книги.

Щоб зрозуміти тишу інколи треба просто помовчати. Так і з книгами даного жанру, їх просто треба сприймати саме так, як пише автор.

Протягом читання у мене був дуже хиткий стан, не було впевненості та бажання додавати щось своє.
Книга хороша, але щоб її зрозуміти – треба дати час на осмислення. Вона точно не для відпочинку чи розвантаження думок, скоріше навпаки – мене давно вже нічого не пригнічувало так сильно. Авторка намагалась розбавити картину «життям», але в такому мороці дуже мало місця для світла…

Як фанатка Орвелла, намагаюсь оцінювати обʼєктивно, але все ж завищені очікування беруть гору.
Для мене «Небеса» нижчі за рівнем усвідомлення, критичності ситуації та жаху, який мають переживати персонажі. Трошки упереджено з мого боку, але «не дотягує» як би не намагалась виправдати і фінал, і характеристики героїв, і саму атмосферу книги.

Це безумовно прекрасний досвід! Особливо, коли «мозок потребує їжі». Мені було важливо прочитати цю книгу саме зараз, прожити її, обдумати та усвідомити.

Оцінка середня, бо мене постійно супроводжувало «але» протягом читання. Історія не до кінця зрозуміла, а фінал взагалі розчарував. Але раджу прочитати тим, хто потребує незвичної літератури та нелегкого читання.

Довелося дати собі невеличкий тайм-аут перед відгуком, аби зрозуміти, чи виправдані мої очікування від цієї книги. І все ж – ні.
Насправді це навіть не повноцінна 7, а щось ближче до «вище середнього».

Вона дійсно легка, невимушена. Тут багато гумору (чорного в тому числі😈). Читається як підліткова література, хоча має більше сенсового навантаження, а також розкриває достатньо пікантні теми.

Це історія про дорослішання, і мова зовсім не про перехідний вік, а скоріше про життєву мудрість і надання багатьом речам нового змісту. На жаль, розкрита не так глибоко і змістовно, як би мені того хотілося.

Цікаві персонажі, але деякі сцени розкривають їх «на грані». Повноцінно можна надати характеристику кожному із героїв, і звісно, ж – не всі з них стають улюбленими. Так і сталось із головною героїнею, симпатією до якої мені не вдалося перейнятися.

Є також питання до післяслова авторки. Якщо це був основний задум, то в книзі ця тема не розкривається зовсім…

Після прочитання маю одне риторичне питання: «Чи то занадто високі вимоги у мене, чи то книга дійсно не така прекрасна, як про неї пишуть?»🫠