Ритм війни. Хроніки Буресвітла. Книга 4

"Зрештою, ми всі діти Одіозума. Діти власних Пристрастей"

Четверта частина наймасштабнішого фентезі яке я читала залишила по собі змішані враження. Це все ще епічно та захоплююче, але на фоні попередніх частин ця книга здалася своєрідним затишшям. Можливо перед бурею що чекає на нас в фінальній частині?

Але давайте розповім про все детально (а то ви ще вирішите, що книга мені не сподобалася😄). Одже війна триває вже рік і жодна зі сторін ще не отримала переваги. Променисті лицарі разом з простими воїнами дають відсіч всім можливим формам паршенд, але зрада союзника боляче б'є по моральному стану людей. У ворожому стані також не все добре і автор продемонструє цей розкол з середини. А ще дуже багато часу буде приділено психологічним проблемам героїв. І це те за що я полюбила історії Б. Сандерсона ще більше, бо він детально показує до яких наслідків може призвести моральна травма, або просто необережне слово сказане на емоціях.

"Дії визначають тебе сильніше ніж наміри."

Так що ж тоді мені не так? - спитаєте ви. І я відповім, що все мені так. Але автор так поглибився в світ звуків Рошару, що в якийсь момент здалося що я читаю підручник з фізики🙈 Знали б ви як я її "люблю". Але "Хроніки Буресвітла" я люблю більше тому стійко читала про звукові хвилі, тони, камертони і інші незрозумілі слова...

Загалом ця частина продовжує поглиблювати наші знання про героїв, Рошар та Космер і я знову не можу уявити що чекає на нас в наступній книзі, але із задоволенням почала читати її вже сьогодні🤭.

"Порядність не заважає людям убивати, ваша світлосте. Вона просто змушує їх шукати різні виправдання."

Автор не підвів. Все на вищому рівні.

Дуже цікаво, але мені здається, щоб повністю оцінити книгу, потрібно прочитати перші три.