Це було ВАУ! Щоб наукова фантастика розчулила мене до сліз - востаннє таке траплялося приблизно ніколи 😅 Не знаю, як у Сандерсона це вийшло. Головна героїня часом робила відверто дурні вчинки, була нерозважливою, подекуди страшенно дратувала. Але водночас автор настільки добре прописав всі обставини, її оточення й те, як вона зростала, що я чітко розуміла: за цих умов вона просто не могла поводитися інакше - інакше це було б нереалістично. Дуже класно показано, як змінюється героїня від початку книги до фіналу. Так само вдало прописані дружні стосунки, а ще ледь помітно вимальовується романтична лінія, ненав’язливо, що мені особливо сподобалося. Всесвіт, який вигадав автор, теж дуже зайшов. Я думала, що розкусила все ще на початку, але ні, не вгадала. Останні 50 сторінок я буквально не могла відірватися: відклала вечерю й читала до кінця. Ну що тут скажеш, Сандерсон уміє писати епічні битви. Коротше, мені сподобалося все. Це дуже крутий початок циклу: тут є і масштабна битва, і привідкриття завіси невідомого, але без відповідей на всі таємниці. Просто майстер інтриги. Обов’язково читатиму продовження.

5/5 Це не просто книга — це цілий континент, куди ти занурюєшся і випливаєш лише тоді, коли розумієш, що сторінки закінчилися. Я наче справді побувала у цьому світі, де бурі зривають дахи, кам’яні рівнини розколоті, спрени супроводжують на кожному кроці, а кожен герой настільки реальний, що неможливо не хвилюватися за нього. Ці 1000+ сторінок — це лише зав’язка, і вже перша книга дає зрозуміти, що попереду щось грандіозне й воно точно того варте. Ми опиняємося у світі під назвою Рошар — кам’янистому континенті, який постійно руйнують неймовірно потужні бурі. Через це навіть флора й фауна тут пристосовані виживати у найжорсткіших умовах. Люди навчилися жити попри стихії, будуючи держави, воюючи та шукаючи сенс у стародавніх міфах і легендах. А ще тут існують спрени — загадкові істоти, що з’являються залежно від емоцій, природних явищ чи магії. Я так до кінця і не зрозуміла що вони таке. На фоні війни ми знайомимося з трьома головними персонажами. Я навіть не хочу згадувати скільки їх тут загалом. І скільки ще їх буде в наступних частинах. Каладін — колишній солдат і раб, якого життя ламало десятки разів. Але він підіймається знову і знову, бо хтось має рятувати слабших. Це персонаж, за яким найцікавіше було спостерігати: він весь час вплутувався в історії, з яких важко вийти живим. Далінар — брат короля, якого переслідують видіння. Він намагається зрозуміти, чи це божевілля, чи знак. Він уособлення честі у світі, де про честь давно забули. Його видіння мені були особливо цікаві, бо вони розширювали масштаб історії. Шаллан — молода дівчина з благородної, але розореної родини. Вона прагне стати ученицею відомої вченої, аби врятувати свою сім’ю. Її у цій книзі небагато, тож поки я не визначилася, подобається вона мені чи ні. І якщо зрозуміло, як можуть зустрітися та співпрацювати Каладін із Далінаром, то Шаллан виглядає ніби зовсім з іншої історії. Цікаво. Найцікавіше те, що всі ці герої — головні, але за всю книжку вони так і не зустрілися жодного разу. Це навіть трохи лякає. Я не знаю, як зібрати свої думки до купи, щоб не просто кричати: "Читайте цей шедевр!" Але це справді шедевр. Настільки детально та цікаво прописаний світ та персонажі. Мені дуже подобається розбиратися у всьому цьому. І хочеться весь час повертатися і перечитувати окремі моменти. Я рада, що нарешті почала цю серію і сподіваюся, що закінчу її хоча б за десять років😅

Це справжня казка, яка ожила на сторінках книги. Обкладинка виглядає так, ніби її створили чарівники, а зріз сторінок — окрема магія, від якої неможливо відвести погляд. Усередині книга щедро прикрашена неймовірними ілюстраціями, які підсилюють атмосферу пригод і роблять читання ще більш захопливим. Це не просто фентезі, а справжня колекційна мрія для книголюба. Сюжет поволі розкриває світ, сповнений магії та небезпек. Дівчина Тресс, яка обожнює свої горнятка і щиро кохає Чарлі, змушена залишити рідний дім, коли хлопець потрапляє до лап підступної чаклунки ??‍♀️. Її чекає подорож через небезпечні моря та зустрічі з піратами, дивовижними створіннями і людьми, кожен із яких може стати як другом, так і зрадником. Це історія про те, як любов і відвага здатні змінити навіть найзвичайнішу дівчину. Особисто мені не зрозуміло чи заслуговував коханий Тресс такої відданості, чи ні, оскільки у мене є деякі питання. Ця книга читається на одному диханні й залишає по собі відчуття казкового дива ?‍♀️✨Ну тепер трішки, того, що не сподобалось…місцями відсутність динаміки мені злила, занадто багато часу присвячено подіям на кораблі і мало у фіналі. Окремо хочу сказати про красу оформлення - це шедевр, естетичний кайф, безмежна насолода, в кожній сторінці.

Сама книга чудова! Перші 200 сторінок дались не дуже цікавими, але потім як затягнуло..ухх. Єдине, що не сподобалось - це ілюстрації від видавництва Небо, нецікаві і посередні.

Легка книжка, без надмірно закрученого сюжету і з простими літературними прийомами, проте просто неповторна у своєму вайбі та унікальному Всесвіті?

Під час читання та перечитування циклу неодноразово ловив себе на думці, наскільки ж продумано автор обставив цикл. Купа дрібних деталей, які не завжди навіть помічаєш, в результаті відіграють важливу роль, а те, про що ми думаємо, що знаємо, далеко не завжди виявляється таким насправді. Тут кожна деталь на своєму місці, кожен герой на своєму місці, і похмура атмосфера пригніченого і гинучого світу передана на ура і відчувається протягом всієї серії, приємно доповнюючи історію, немов правильно підібрані прянощі покращують смак хорошої страви. Світ тут розвивається поступово. У першому романі автор більшою мірою зосереджує увагу читача навколо Лютаделі та її околиць, а вже в продовженні розширює світ, додаючи нові деталі та фарби. Герої всі на своїх місцях. По суті, не було помічено жодного дієвого персонажа, образ якого б не сподобався. Але особливо варто відзначити Келсье, Вен і Сейзеда. Образ кожного з них неповторний, їхні історії, думки і дії неймовірно цікаві і за ними цікаво спостерігати. При перемиканні з одного ПОВу на інший не виникає роздратування або невдоволення, бо всі вони цікаві. По ходу трилогії так чи інакше всі персонажі отримають свій розвиток, і я впевнений, багато хто здивується, хто в підсумку на якому місці опиниться, хоча автор постійно залишає підказки. Всі рушниці вистрілять, деякі навіть по кілька разів. Варто відзначити високий рівень візуалізації цих книг при прочитанні. Ти ніби переносишся на Скадріал, живеш з героями, борешся разом з ними, бачиш гори попелу і попелястий дощ, забитих і нещасних скаа, життя яких гірке, як полин, а також розкішні особняки, в яких безтурботно розважаються аристократи, не помічаючи або навіть користуючись загальним геноцидом. Нічого дивного, що екшн-сцени тут теж на висоті. Як на мене, у другій книзі історія трохи провисає, але кому подобається драма, навряд чи буде скаржитися) До того ж друга книга розбавлена відмінним детективом і просто неймовірним фіналом, так що не варто кидати! Тим більше, що третя вас точно не підведе. Третя книга ж перевертає все з ніг на голову. У ній розкривається найбільша кількість таємниць, до того ж деякі уважні читачі можуть помітити сліди втручання "декого" в історію. Особисто я був радий зустрічі! Ну що ще сказати? Про те, що такої магічної системи (точніше, систем, тому що їх аж 3!) я ніде ще не зустрічав і навряд чи зустріну? Про це вже не раз говорили інші читачі. Але я все одно вставлю і свої п'ять копійок =) Загалом, приємного читання!

Після прочитання «Колеса часу» Джордана Роберта (плюс за спиною вже був теж чималий і, на мій погляд, досить непоганий цикл «Меч істини»), почав шукати щось подібне, щось таке ж епічне, і тільки тоді звернув увагу на те, що співавтором останніх 3-х книг колеса був якийсь Сандерсон. Не дивлячись на те, що останні частини КВ були написані саме ним, хоча і за чернетками покійного Джордана, епопея від цього не стала гіршою. Швидше — навпаки: акцент перенісся нарешті на головних героїв, численні другорядні сюжетні лінії пообрубувалися (або, якщо хочете, логічно завершилися), сюжет нарешті зрушив з місця і став більш динамічним. Загалом, мені завершальні частини сподобалися, навіть дуже. У підсумку вирішив подивитися, чим ще цей автор радував читачів, і натрапив на «Останню Імперію». Сподобалася назва, та й за обсягом вона менша, ніж книги «Хронік буресвітла», вирішив взятися спочатку за неї — і не пошкодував. Світ ми бачимо в основному очима 2-х героїв — Келсьє — знаменитого злодія, який одного разу зробив зухвалу спробу пограбування самого Лорда-правителя, бога в їхньому світі, керуючись більше незгодою з методами його правління, ніж меркантильними інтересами, за що і потрапляє в Ями Хатсіна, і дрібної злодійки, молодої дівчини — Він, яка росте, відкривається і поступово переосмислює світ, починає дивитися на нього іншими очима. Харизматичність Кельсера, його вічний оптимізм і сила волі рухатися вперед попри невдачі не можуть залишити читача байдужим. Хоча у нього є команда кращих у своїй справі професіоналів, які погодилися втілити в життя найбожевільніший план в історії, єдиним, хто не сумнівається в його можливості, є він. Хоча більшу частину часу ми дивимося на світ очима Вен (в оригіналі - Він), а не Келсьє, «Остання імперія» — книга більше про останнього. Думка про роль особистості в історії добре простежується на прикладі цієї книги. Історія Келсьє жива, навіть зворушлива. Як це: страждати від невпевненості в своїй коханій, знати, що твоя ж команда вважає тебе божевільним, яким рухають в першу чергу бажання слави і грошей, а також жага помсти, і все одно йти до призначеної мети, протистоячи могутньому правителю-людожеру, все ж ведучи інших за собою? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши цю чудову книгу. У ній є все: цікаві персонажі, цілісна і логічна, можна сказати, унаучнена система магії, динамічний і цікавий сюжет, своєрідний і самобутній світ. Кінцівка мене вразила до глибини душі. Плюс ще потрібно віддати належне автору — такого барвистого опису поєдинків, як тут, я не зустрічав більше ніде. Екшн автору вдається чудово. На мій погляд — одна з найкращих книг у жанрі фентезі. Раджу до прочитання!

Книга дуже сподобалася, хоча перша була краща, на мою думку. Можливо, це через те, що в другій частині вже немає улюбленого Келсьє з його харизмою і силою волі, але все ж радий, що його ніхто не забув і тепер стає дійсно зрозуміло, що він значив для кожного з команди. Радує і те, що головні герої намагаються рівнятися на нього і порівнюють себе з ним. Все ж він був справжнім лідером і великою людиною для всіх скаа. Але як і говорив Сандерсон, Келсьє — персонаж, що знаходиться в кінці свого шляху, тоді як всі інші — тільки на початку. Погоджуся з ним, адже якби він і зараз був дійовою особою — такі персонажі як Еленд, Привид, та навіть Вен з Сейзедом так і залишилися в тіні. Тепер їм складніше. Нікому керувати ними, брати на свої плечі тягар відповідальності, нікому вселяти в них віру в щасливий результат, навпаки, на їхні плечі лягає тягар відповідальності за ще неоперену нову імперію (або ж окремі королівства), вільну тепер від влади тирана. Але вони не здаються — Келсьє навчив їх боротися, показавши, що неможливого немає і все може стати краще. Що не кажи, а все ж видно, що книга прохідна. Але все ж дуже цікава. Радує, що вже улюблені з першої частини герої отримали в книзі більше ефірного часу. Та й сюжет захопливий, що не скажи. І я вже не кажу про те, що автор підносить до кінця роману, розгадку таємниці таємничого Джерела Вознесіння — просто вище всяких похвал.