Вперше читала книгу на цю тему і мені було дуже цікаво. Безліч порад для будь-якої стадії написання від ідеї до оформлення листа на подачу видавництву. Вправи в кінці кожної глави прикольна штука, вони не такі прості, як здається. Далеко не з першого разу вдавалось робити. Але це дуже допомагає розвивати уяву і розуміти, що взагалі хочеш від тексту. Задоволена книгою абсолютно. Буду повертатися до неї неодноразово, бо це все ж посібник.

Без зайвої пафосності, з конкретикою, прикладами й завданнями, які реально хочеться виконати. Відчувається, що писали практики — кожен зі своїм поглядом і досвідом. Корисна не тільки тим, хто мріє про роман.

Книга велика за обсягом, оформлення додає естетичної ваги й візуального задоволення. В антології як уже досвідчені автори, так і молодші. Тут зустрічаються теми пам’яті, ідентичності, соціальних трансформацій, інтимного життя, територій, внутрішнього світу. Є тексти, що мають експериментальну форму або глибоко символічний, поетичний стиль, а є такі, що йдуть прямими шляхами — це дає напруження, дає простір для порівнянь. Читаючи збірку, маєш відчуття, ніби переливаєшся крізь часові шари: бачиш, як змінюється Україна — і не тільки історично, політично, географічно, але внутрішньо — в стилі, у темах, у способах говорити.

Це про друзів, про помилки, про наслідки, без моралізаторства чи прикрас. Лише легка, гірка усмішка, коли згадуєш власні «криваві, п’яні й навіжені» моменти. Але мушу зізнатися: не моя "ТЕМА". Мої 90-ті минали ще в початковій школі, тож атмосфера лишилася трохи чужою. Алкоголь, наркотики, бійки, секс — будні молоді у світі, де старі структури вже зруйновано, а нових ще нема. Батьки зникають із поля зору, кримінал стає частиною життя, а виживання — щоденною вправою. Текст емоційний, відвертий і подекуди настільки без фільтрів, що стає неприємно читати. Але водночас — є щось, що тягне не відкладати книгу. Якщо вам цікава ця тематика, або ж ваша юність припала саме на ті бурхливі 90-ті — ця книжка може зачепити значно глибше. Це книжка не для всіх, але точно не залишить байдужим.

Це дійсно дуже концентрований літературний курс, від авторів, що викладають на “Літосвіті”. Без води, зайвих повторів,чітко, структуровано про кожний з аспектів літературної майстерності. Маємо 30 тем, двадцять менторів з їхніми порадами та творчими завданнями, щоб створити цікавий сюжет, сильних непересічних персонажів, водночас навчитися не вигоріти, не закинути роботу на половині дороги, довести рукопис до фіналу. Курс буде корисним і для початківців і для тих, хто хоче систематизувати свої навички та знання з письменницької майстерності. Є поради із саморедагування, співробітництва з бета-рідерами, як саме написати синопсис та анотацію, багато стисло поданої теорії про структуру, оповідача, про те, як створити конфлікт, як працювати з головними і другорядними персонажами. Не забули викладачі про поради щодо авторського стилю, роботи з діалогами, особливостями української мови. Частину книжки присвячено роботі з нон-фікшеном, есеями, порадам щодо психології творчості. Книжка, до якої можна і треба буде звертатися не раз під час власного письма.

Дуже несподівано ця книга вривається в топ сучасної української літератури. Місце дії - Тернопіль, кінець 80-х. Совок дихає на ладан, але ще смердить. Головному герою, Толяну, десь п’ятнадцять. Він зграїстий. З таких, які валяються по дахах гаражів, знімають баб, бухають портвейн і віджимають котли у лохів. Тобто типовий гопнік з під’їзду. Таких як він, я в дитинстві старався обходити десятою дорогою - вони завжди мали якісь справи, в яких краще було не світитись. Толян живе з матір’ю, яка впахує без вихідних, і з відчимом-алкашом, у якого ноги смердять так, що можна втратити нюх. Але, попри всю свою “відмороженість”, Толян -не картонний персонаж. Він - справжній. Його світ - брудний, агресивний, але він уміє в ньому існувати з якимось внутрішнім кодексом… І от на цих протиріччях, на цій напрузі між вуличною жорстокістю й внутрішньою самотністю, тримається вся книжка. 📖 Цей текст - глибокий і дикий. З подвійною, потрійною мораллю. Тут немає хороших і поганих. Є просто люди. Такі, якими їх зробили час, вулиця, бідність і зневіра. Історія - шалена. Атмосфера - щільна. Написано - блискуче. Все разом - це удар і кайф одночасно. ⸻ Кому читати: Тим, хто не злякається жаргону, матюкам, сексизму, трешу і справжньої картини 90-х - зсередини, з рівня підліткових думок і порваних кедів.

Толя, це торба. Це просто торба... Після цієї книги я вписала Анатолія Дністрового в свій особистий список найулюбленіших українських письменників. Але спочатку підкажу, кому НЕ треба читати цю книгу: - тим, хто ненавидить тему 80-90х в літературі (хоча я теж думала, що ненавиджу, але уже змінила думку) - тим, хто не готовий до блатного жаргону та бруного реалізму - тим, хто не терпить сексизм, мізогінію та нетолерантність (тут без цього ніяк, адже наші пацики живуть в тернополі 80-90х). Я людина проста, тому я читала із задоволенням. Не погоджувалася та злилася, але розуміла ставлення головного героя до тих чи інших питань, яке йому диктує його оточення та епоха. Мені сподобалося, що тут немає ніяких емоційних маніпуляцій, які розводять тебе на "поплакати" (ну, знаєте, коли вбивають улюбленого героя) і тут абсолютно точно немає романтизації бандитизму і життя в сірості того часу. Раджу книгу прихильникам жанру брудний реалізм!

"Людина носить у собі океани хаосу і впорядкованості, рай і пекло, власну цивілізованість і дикість, які штовхають її в мить вибору, коли важкі обставини допікають, в обійми одного з полюсів". Я була здивована, бо ця невеличка книга змогла змінити мене, моє світобачення, ставлення до досить делікатної теми 😌. В цій повісті Анатолій Дністровий не побоявся стати на слизьку стежку і так відверто розповів про заборонене кохання, яке двоє людей знайшли серед снігових заметів. 🏔️Богдан Зарецький часто згадував Людмилу, з якою познайомився по роботі два роки назад. Богдану видалося ,що тоді між ними виникла симпатія і залишилось щось недосказане.Але чоловік не хоче видавати бажане за дійсне, тим паче, що у нього є законна дружина, хоча його сімейне життя вже давно дало тріщину. Одного дня Людмила запрошує Богдана на семінар, який буде відбуватись в гірському селищі, де у неї є власний будинок.Але ніхто не зміг передбачити, що в кінці березня раптово випаде подвійна місячна норма снігу, який засипле всі околиці і зупинить час. Ці двоє опиняться сам на сам посеред снігової пустелі.Відрізані від світу вони отримають можливість розібратися зі своїми почуттями і зробити важливий вибір. Один з них буде мріяти вирватись зі снігового полону, а інший буде молитися Богу про вічний сніг. 🌨️ Сніг...Він наче один з головних героїв.Як у сповільненій зйомці лапатий сніг опускається на землю.Сніжинки зачаровують, лягають тобі на вії, заплутуються у волоссі.Сніг змушує забути про все на світі, він тут господар і повелитель. 🌨️В цій книзі ви не знайдете особливого розвитку подій.Вона про острівець пристрасті, спокою та затишку.Горить камін, палахкотять свічки і час зупиняється, коли двоє тонуть одне в одному. Так тонко автор передав їхні відчуття - її самотність і його боротьбу з самим собою. 🌨️ Це книга-рефлексія, яка дає ґрунт для роздумів. Жоден шлюб не є застрахований від труднощів. Сімейне життя - це постійна робота над стосунками. І коли у відповідь на твою турботу - тиша, відсторонення, жоден обов'язок тебе не втримає. Раджу прочитати цю книгу всім жінкам, в якому б статусі вони не були😌