Історія розшифровки та видання цього роману заслуговує на окрему книгу. Через декілька років після того, як Роберт Вальзер створив цей роман, він потрапив у психіатричну лікарню, де і провів решту свого життя. Дуже довгий час вважалося, що оце все, що він понаписував на клаптиках паперу, квитанціях, чеках - це маячня божевільного, що була написана тільки Вальзеру відомим шифром. На щастя, його опікун зберіг ці клаптики, а згодом знайшовся філолог, який зрозумів, що це особливий стиль, просто надзвичайно мікроскопічний.

Майже 15 років пішло на розшифровку роману! Вальзер не нумерував свої записи, тож ніхто не може стверджувати, що ми зараз читаємо саме той роман, яким його бачив сам автор. Але це і робить цю книгу ще більше цікавою, експериментальною і химерною.

Головна тема роману — кохання. Не буду занадто багато розповідати про сюжет, залишаю вам можливість самим відкрити для себе цю книгу та історію Розбійника.

Читати цю книгу — це як перебувати в голові людини, хворої на шизофренію. Це дуже цікавий, але водночас важкий та, повторюся, химерний досвід. Іноді мені доводилося перечитувати цілі абзаци кілька разів, щоб зрозуміти прочитане та скласти пазл. Якщо ви готові до такого виклику, уперед!

Дуже сподобалися роздуми автора та його почуття гумору. Цю книгу я рекомендую всім, хто прагне розширити свій читацький досвід за рахунок цікавої літератури.

Толя, це торба. Це просто торба...

Після цієї книги я вписала Анатолія Дністрового в свій особистий список найулюбленіших українських письменників.

Але спочатку підкажу, кому НЕ треба читати цю книгу:
- тим, хто ненавидить тему 80-90х в літературі (хоча я теж думала, що ненавиджу, але уже змінила думку)
- тим, хто не готовий до блатного жаргону та бруного реалізму
- тим, хто не терпить сексизм, мізогінію та нетолерантність (тут без цього ніяк, адже наші пацики живуть в тернополі 80-90х).

Я людина проста, тому я читала із задоволенням. Не погоджувалася та злилася, але розуміла ставлення головного героя до тих чи інших питань, яке йому диктує його оточення та епоха.

Мені сподобалося, що тут немає ніяких емоційних маніпуляцій, які розводять тебе на "поплакати" (ну, знаєте, коли вбивають улюбленого героя) і тут абсолютно точно немає романтизації бандитизму і життя в сірості того часу.

Раджу книгу прихильникам жанру брудний реалізм!

Після "Сліпобачення" жодній книзі в жанрі наукової фантастики мене так і не вдалося вразити. Тут дуже багато цікавезних ідей і гіпотез, а також фраз у стилі "синтез білків практично пріонний". Так багато, що доведеться багато гуглити, думати та почуватися трошки тупенькою.

Тут і про штучний рай, в який може потрапити кожний.
І про роздвоєння особистості, яке не є хворобою, а скоріше даром.
І про вампірів (не містичних, а біологічних). Один з них буде керувати космічною місією.
І про майбутнє, де фізична близькість - майже нікоому незрозуміла і непотрібна річ.

Але для мене, в першу чергу, ця книга про дружбу і, звісно, про перший контакт з інопланетним розумом.

Читається важко. Але цікаво. Але важко.

Історія розшифровки та видання цього роману заслуговує на окрему книгу. Через декілька років після того, як Роберт Вальзер створив цей роман, він потрапив у психіатричну лікарню, де і провів решту свого життя. Дуже довгий час вважалося, що оце все, що він понаписував на клаптиках паперу, квитанціях, чеках - це маячня божевільного, що була написана тільки Вальзеру відомим шифром. На щастя, його опікун зберіг ці клаптики, а згодом знайшовся філолог, який зрозумів, що це особливий стиль, просто надзвичайно мікроскопічний.

Майже 15 років пішло на розшифровку роману! Вальзер не нумерував свої записи, тож ніхто не може стверджувати, що ми зараз читаємо саме той роман, яким його бачив сам автор. Але це і робить цю книгу ще більше цікавою, експерементальною і химерною.

Головна тема роману — кохання. Не буду занадто багато розповідати про сюжет, залишаю вам можливість самим відкрити для себе цю книгу та історію Розбійника.

Читати цю книгу — це як перебувати в голові людини, хворої на шизофренію. Це дуже цікавий, але водночас важкий та, повторюся, химерний досвід. Іноді мені доводилося перечитувати цілі абзаци кілька разів, щоб зрозуміти прочитане та скласти пазл. Якщо ви готові до такого виклику, уперед!

Дуже сподобалися роздуми автора та його почуття гумору. Цю книгу я рекомендую всім, хто прагне розширити свій читацький досвід за рахунок цікавої літератури.

Моє особисте відкриття цієї осені! Це саме той випадок, коли я не знала, чого очікувати від книги, а отримала неабияке задоволення і уже купила другу книгу серії.

Якщо ви думаєте, що бюрократія чиновників і влади замахала тільки вас, то герої цієї книги можуть з вами посперечатися. Тут усе це замахало не тільки живих, але і мертвих. Правда, в останніх є лише один день на рік, коли вони можуть прийти в святиню радянської епохи, ЖЕК, поскаржитися та вибити свої права у чинуш. І що в цей єдиний день робить начальник ЖЕКу? Звісно ж ховається у кокон і впадає у сплячку.

Добре, що завжди знайдуться діти, в яких ще є сили, надія та запал хоч щось робити в цьому житі. Це потім вони виростуть і зрозуміють, який п*** навколо відбувається. Саме трійка дивних дітей є одними з головних героїв, яких, тим не менш, використовує "система" в своїх цілях.

Мутки, розкрадання бюджету, махінації і все це з фльором потойбічного та українським колоритом десь доби 90-00х. Мова тут жива і з ненормативною лексикою, але все це виглядає досить органічно та саркастично.