Коротка проза Тараса Коковського — розмаїття пластів буття. У центрі кожної новели чи оповідки — людина, її помисли, радощі, печалі, спокуси й спокути, сподівання і звершення, здобутки й утрати... Але все освячується любов’ю. Ми — зерна Господні, освячені нею. Допоки любов — доти й життя. Зростаємо й топчемо стежки чи дороги. Вони рівні перед ликом Його, вони однаково значимі, то лише нам здається інакше. Дрібненька квіточка споришу — найнижчої трави України — чи не вартніша від найрозкішнішої троянди. Бо спробуй витопчи той спориш! Спробуй винищ такий стійкий, такий витривалий народ.
Ця книжка адресована широкому колу читачів, кожен знайде у ній щось близьке, суголосне долі чи душі.
