Квантовий злодій

Це науково-фантастичний роман невеликого об'єму (усього 288 сторінок) з оригінальними ідеями та цікавим сюжетом. Однак, це лиш перша частина трилогії, тож не варто розраховувати на отримання усіх відповідей і пояснень наприкінці.

Сюжет роману цікавий і заплутаний. Розповідь ведеться від імені кількох персонажів і, відповідно, подається з різних точок зору. Здебільшого вона стосується теперішнього часу, але часом повертається до минулих подій чи спогадів. А ще дуже сильно зав'язана на фантастичних елементах, через що іноді немає певності у  реальності подій, достовірності фактів і взагалі - чи не перебувають персонажі у якійсь віртуальній симуляції.

Головного героя вперше зустрічаємо у В'язниці Дилеми, де у якості покарання за злочини він змушений безліч разів обирати між співпрацею і зрадою у смертельній грі з множинним версіями себе та  іншими в'язнями. Він – злодій ("Я Жан ле Фламбер. Я краду те, що хочу, і тоді, коли хочу"), однак все ж з певним кодексом честі. Його визволяє красуня Міелі з допомогою свого розумного корабля на ім'я Пергонен. Вона – справжній боєць і не надто довіряє злодію, однак працює з ним, щоб повернути дорогу людину ("Я роблю те, що мушу."), а її таємничий наймач має плани на ле Фламбера для досягнення власної невідомої мети.

Однак злодій, як є тепер, не надто корисний. Щоб повернути спогади і знову стати собою справжнім, він має зібрати докупи усі фрагменти колишніх особистостей. Для цього вони з Міелі та Пергонен вирушають на Марс, до ходячого міста Ублієтта, де їх чекає "боротьба проти камарильї планетарних маніпуляторів, що контролюють свідомість, на боці команди месників у масках".  Окрім того, герою ще доведеться зустрітись віч-на-віч зі своїм минулим і зіткнутися з наслідками прийнятих колись рішень. Та й теперішнє підкидає чимало сюрпризів і випробувань. Скажу так: заскучати за книгою не доводилось.

Коли читаю наукову фантастику, звертаю увагу не лише на сюжет, а й на, власне, фантастичну складову. Постсингулярний світоустрій роману спершу геть незрозумілий. Поступово потрохи усе наче прояснюється, але не так щоб цілком 🙂. Багато ідей здались цікавими, деякі навіть здивували. Особливо сподобалось практичне використання "дилеми в'язня" з теорії ігор та доповнене визначення і нове застосування соціальної інженерії. А ще цікава ідея (хоча дуже лячна насправді) щодо можливості редагування спогадів, наче текстових файлів, і впливу на пам'ять і свідомість загалом – як при такому розкладі довіряти хоча б комусь/чомусь чи навіть собі?
 
Книга мені сподобалася. Вона динамічна, багатошарова, заплутана й непередбачувана, з оригінальними фантастичними ідеями. Герої різнопланові та неоднозначні, і співпраця, і протистояння між ними однаково видовищні (уявіть, наприклад, сутичку бойового ангела з утилітарним нано-туманом 😳). Втім, до отримання усіх відповідей залишається ще дві книги, а дізнатися їх не терпиться вже зараз.

Ганну Раяніемі для висловлення своїх ідей про подальші шляхи розвитку людства не обмежується рухом "зовні" (в далекий космос зі складними перетвореннями масивних об'єктів, наприклад, з супутника Марсу зробити локальне світило), а й "вглиб" з маніпуляцією матерією на рівні найдрібніших елементарних частинок. Автор легко грається з модифікаціями фізичного людського тіла, методами збереження/стирання пам'яті, перенесення/коригування особистості. Постає питання рівня парадоксу Тесея: чи може людина залишиться собою після подібного втручання?