«Втрачена земля» (1919) і «Льодовик» (1908) — це перші два твори циклу «Довга подорож» класика данської літератури, лауреата Нобелівської премії Й. В. Єнсена. Вони є яскравим зразком міфологічного епосу. Обігравши теорію дарвінізму, автор пропонує власну модель еволюції людства — нехристиянську, власне данську, версію біблійної історії створення Адама і Єви. Читач спостерігає, як первісна людина льодовикового періоду доісторичної Скандинавії пізнає біля підніжжя вулкана життя, сповнене холоду і жаху, випрошує в уявного бога Вогню рятівну іскру, вбиває собі подібних і прокладає стежку в непевне майбутнє.

У «Льодовику» міфічний герой Єнсена Дренґ — воїн і винахідник, добуває людям вогонь, який не просто зігріває тіло, а творить революцію в головах і душах. Той символічний вогонь перетворює темряву на світло в буквальному й екзистенційному значенні. Дренґ стає пророком, дослідником небесних світил і живим метрономом: структурує час — іще вчора безформний хаос — у дні й ночі, місяці й роки. Чоловік закладає початок великому роду, давши життя наступнику — Відбйорну, якому судилося підкорити море, угамувати натовп, але втратити найдорожче — родину.