Словозахисниця

Дуже неоднозначні враження від цієї історії. Але про все по порядку.

⏺Мені сподобалась задумка:
Люди, яким вдалось вижити після кінця світу, намагаються побудувати нову цивілізацію, у якій слова настільки важливі, що, з одного боку, їх намагаються збирати та охороняти, щоб потім передати наступним поколінням, не давши мові просто зникнути, а з іншого боку - слова є небезпечною зброєю, від якої потрібно охороняти людей. Як і від мистецтва, історії, технологій та думок про майбутнє, які в постапокаліптичних умовах відволікають людей від головної мети - вижити.

Те, як авторка зображає Безсловесних і показує мову і культуру як те, що відрізняє «життя» від «виживання», а людей від тварин, змушує сісти і трошки про це подумати.

⏺В той же час, мені не сподобалась реалізація цієї задумки. Мотивація відмови від слів дуже погано прописана. Як і світ в цілому. Головний конфлікт дуже притягнутий за вуха. Це моя головна претензія до цієї книги.

Що ще мені сподобалось, крім класної ідеї?

✨ висвітлення проблеми глобального потепління та можливих наслідків для людей і планети.

✨ наявність pov антагоніста.
Вставки з його думками були невеликі, але вони допомагали краще його зрозуміти. Не схвалити чи підтримати, а просто зрозуміти, що саме керувало ним.

✨ цікавий сюжет та динамічний розвиток подій.
Після 150-ї сторінки історія мене настільки затягнула, що я дочитала книжку до кінця за раз (там 400 сторінок, просто кажу).

Що мені не сподобалось?

✨ багато дуже нелогічних та клішованих моментів, коли я щиро не розуміла, чому відбувається те, що відбувається (наприклад, звідки ні з того ні з сього між персонажами бралась довіра і вони починали розмови про наболіле, що в підсумку змінювало сюжет; дуже хотілось, щоб це просто було краще написано).

✨ головна героїня у 50-60% всієї книги.
Все може, все вміє, якогось біса постійно думає, що в неї все вийде там, де ніколи б не вийшло в інших, звідси - самовпевненість на межі з божевіллям та рішення йти на нічим не обґрунтований ризик.

✨ нелогічний фінал, який змусив мене почуватись, як отой кіт зі стікера з купою кружечків завантаження (ні, я не про головну героїню, а про другорядну, але не буду про це, щоб не спойлерити).

Для мене ця книга десь на 3,5 з 5. Але мені дуже цікаво, що буде далі, тому другу частину теж читатиму.

Антиутопія для підлітків — для мене це було доволі неочікувано. Цікавий світ майбутнього, поселення виживших після великого потопу, в якому є обмежена кількість слів що можна використовувати, заборонене мистецтво, і вираження думок.

Це достатньо моторошно і захопливо. Раджу дуже, навіть якщо ви не підліток:)