Це жахлива книга, яку я б не радила читати навіть запеклому ворогові.
Головна героїня веде себе не на свій час. Логічність сюжету страждає від бажань авторки зблизити персонажів настільки, що все перетворюється в якийсь балаган.
Всі 500 сторінок дівчина просто ходить на роботу, вирішує свої справи і іноді влаштовує якийсь кіпіш. Бали є, звісно, але весь антураж, і, здавалося б, непогано заданий описами Лондона настрій псується повністю, варто головній героїні зосередитись не на навколишньому середовищі, а подумать. З “подумать” в неї в принципі все важко, більш самовпевненої особи серед головних героїв не варто і шукать, ця жінка б’є всі рекорди тупоголовості, увірувавши, що вона найрозумніша в світі.
А, і загадкова “машина”, яку згадують в анотації фігурує сторінках на трьох, в іншому ніде.
Книжку в принципі можна описати цитатою зі ст.307: “І оскільки він часто був грубий і нечемний, обурювався багатьма речами та ображав мене - як навмисно так і несвідомо, - я відчувала, що він спроможний стати для мене чимось більшим, ніж я вважала за можливе раніше.” - В цьому абзаці добре все. Такої експресії, такого повороту сюжету не очікував ніхто.
Ну і для повного розуміння того, що очікує всіх сміливців, що ризикнуть її відкрити:
ст.269: “Мною керувала логіка, я любила контролювати ситуацію, зверхньо дивилася на людей не наділених такими ж розумовими здібностями, як я.” - Спойлер, ця надрозумна не по рокам жінка пішла в бар з шістьома чоловіками яких знала 10 хвилин, де її напоїли.
Якщо крінж і книги об'єдналися б, то свій союз вони назвали б "Книжкові хроніки Анімант Крамб".
Вона настільки жахлива, наскільки прекрасна. Чекаєш, що ще утнуть герої цього роману, керуючись якимись "своїми" принципами, окрім логіки, здорового глузду та емпатії. Тому це єдина причина, чому я дочитав це до кінця — інтерес до того, як НЕ ПОТРІБНО. Гілті плежа, так би мовити.
Авторці НЕ ВІРИШ. ЖОДНОМУ СЛОВУ. Люди так себе не ведуть, тому ти і не бачиш цей світ, ти його не можеш уявити. Ти не проникаєш туди. Це серія "счастливьі вместе" на лажовому російському каналі.
Але видання круте, без сумнівів. І це в котрий раз доводить те, що обкладинка і зміст — дві великі різниці зазвичай.
Книжкові хроніки Анімант Крамб – Лінь Ріна
Аnimant Crumbs Staubchronik — Lin Rina
Для мене, великим здивуванням було те, що книга мені сподобалась на всі 100% і я не маю жодного зауваження ні до ідеї, ні до логіки та поведінки персонажів, ні до стилю, для мене все ідеально і це саме та книга в якій я хотіла б жити).
Вона дуже легка, тепла, атмосферна, місцями наївна, сповнена сарказму та гумору.
Це романтична історія що відбувається в історичному Лондоні, головна героїня обожнює читати і працює в бібліотеці. Але вона має дуже складний характер, через що є дуже не зручною для суспільства.
Хоч це максимально легка і романтична історія, але авторці вдалося зберігши легкість, розкрити важливі питання, такі як: відносини між донькою та батьками, зокрема мамою, класові питання нерівності, питання жінок та їх прав, расові питання, а також процес самоаналізу та спроб зрозуміти себе, особливо коли ти юний і ще не маєш життєвого досвіду, і все для тебе нове і треба вчитися на своїх болючих помилках.
Тепло книжки мене дуже зігріло і підтримало) Віддалено вся історія нагадує Гордість і упередження, але через більш сучасне сприйняття, і однозначно має більше сарказму та гумору. Я прочитала книгу дуже швидко і сумую що вона закінчилась, однозначно чекатиму продовження від видавництва.
Це я ще не згадувала казкове оформлення книги, в захваті від роботи видавництва, дякую команді.
Тож сміливо раджу цю цеглинку тепла та сміху всім хто потребує легкої та піднесеної історії з гумором та естетикою історичного Лондона.
Це напевно найкраща книга року яку я читала😍😍😍
