Ці тексти – довге й болісне відлуння останнього десятиріччя життя нашої країни та дзвін, в який б’є в набат сьогоднішня Велика війна.
Вони талановиті й страшні. Але не страшніші за тисячі фотографій загиблих героїв і жертв на вулицях майже кожного населеного пункту України – від півдня до півночі, від сходу до західних кордонів. Вони можуть травмувати. Але не глибше, ніж жахіття полону, ворожі катівні та масові безіменні поховання цивільних, загиблих від обстрілів, тортур і голоду в понівечених рашистами українських містах і селах. Вони гіркі. Але не гіркіші, ніж ті ліки, які конче потрібно приймати, щоби раз і назавжди вилікуватися від тяжкої хвороби, що загрожує смертю кожному з нас.
