Повільні танці

Часом це був абсолютний злам мозку, адже кожне оповідання - то дуже не таке, до чого ми звикли.

Деякі розповіді нагадували мені Бориса Віана, щоправда на український манер. Отой молочний струмок з рибою в квартирі, поліція з багатьма головами, нявка без спини, виноградинка-самогубиця - все це цілком в його стилі. А що вже казати про дівчину, яка приростила собі гілки верби до ніг, аби стати вищою задля коханого.

Вони химерні, за їхніми сюжетами можна робити такі ж дивакуваті короткометражки, і я сумніваюся, що я бодай щось зрозуміла 🤭. Можливо, цю книжку оцінив би Девід Лінч, адже читати її - то наче з-за червоної завіси підглядати за чиїмись сновидіннями.

При цьому було цікаво, що ж там автор ще придумає з його фантазією.

📚 Перший плюс — передмова від Ростислава Семківа, який вводить нас у курс справи, так сказати 😁. Розповідає про стиль Василя Карп'юка, про особливості письма, сюжетів, образів. Одразу розумієш, що це буде дивне (й подекуди зовсім не трохи), але цікаве, приємне й точно не нудне читання!

І воно все й справді так було!

⬇️ Якщо коротко, тут є оповідання про:
— карпатську нявку без спини, в якої видно внутрішні органи, яка втекла в Київ, зустріла хлопця, стала успішною копірайтеркою, зробила собі операцію, а згодом виїхала закордон;
— високого чоловіка, який «продовжував» життя поцілунками, ходив на побачення з дівчатами з табуретк, і як він потім знайшов собі дівчину, яка стала деревом;
— сім'ю, яка хоче розлучитися, а також жінку, яка хоче забути всі традиції, але бо неї приходять мертві родичі і вона одумується;
— собаку, який знає вірші Лесі Українки;
— чоловіка, який молився Господу, щоб той дав йому грошей, а коли той виконує бажання, то молиться, щоб він повернув усе назад, як було, без річки з рибою посеред квартири;
— виноградинку, яка мала розум і хотіла бути людиною, на фоні цього в неї розвинулася депресія, тому коли її з'їв хлопчик — вона змусила його повіситися;
— жорстокого хлопчика, який вбив комашку і став увесь червоний, мов буряк, а потім відмолив гріх, але одна пляма, як мітка про гріх — залишилася.

І це лише частина! В збірці ще 11 оповідань! Нк менш химерних, але читати їх одне задоволення, бо пише Василь Карп'юк й справді дуже добре, поетично, цікаво, з алюзіями, трохи з абсурдом й водночас якось дуже правдиво.

💙 Одним словом, рекомендую!

"...сенсом може бути тільки любов, яка часто виростає і зі смутку, і з прикрощів, спільно пережитих".

🌊"Що це було?" - запитала я себе, коли прочитала перше оповідання)🤔
І дійсно спочатку читати було дууже дивно, химерно, дещо навіть на голову не налазило), але поступово я стала звикати і мені навіть сподобалось 😅

Виявляється, багацько оповідань в цій збірці написано химерним методом. Це така особлива гра слів, коли те, що виходить вкінці є аж ніяк не задумом, а наслідком слів, які в ту мить спали автору на думку. Тому фінал, як правило, дуже неочікуваний.

Читаючи оповідання, я дивувалась (це було найчастіше😅), реготала, сумувала, іноді відчувала присмак гіркоти.

🌊Ця збірка - це особлива мандрівка в серця людей ( ба, навіть тварин). Адже вона про почуття, з якими стикався кожен з нас: відчай, смуток, страх перед невідомим, нестримне бажання знайти кохання, стати щасливим. Ці оповідки звертають увагу саме на внутрішній світ людини і змушують замислитись над сенсом свого існування.

Особливу магію я знайшла у творах:

"Не щастя" - про те, що не варто забувати своє коріння. Слід міцно тримати в пам'яті звичаї, традиції, які століттями плекали твої предки. Позбутися тих теплих споминів - це втратити частину себе.

"Вечеря" - про одиноку старість, сумне Різдво і солону від сліз кутю.

"Не Ісусик" - спогади про шкільні роки, сповнені цькування і принижень. І про стадний рефлекс, який змушує уподібнюватися до звіра, робити жахливі речі, за які потім стає страшенно соромно.

З химерних творів припало до душі оповідання "Олег і натурниця", що розповідає про чарівну панну, яка ощасливлювала знедолених чоловіків.

Кожен знайде ту оповідку, яка відгукнеться, зачепить найтонші струни душі. Бо "скарби" - заховані між рядками.

🌊Отож, якщо ви не боїтеся експериментувати, то ласкаво прошу - ця збірка вас точно здивує. І не раз)

"...воля - це гарно. Та набагато гарніше - любов, через яку можеш себе утискати задля того, аби зробити приємність іншим. І цей утиск - вже не поразка, а перемога".