Людмила Старицька-Черняхівська. Вибрані твори

"Бо що можуть москалі зруйнувати? Будівлі, костьоли, городи? Завоювати територію нашу! Хай і так! Серця нашого не завоює ніхто!"

Що за книжку з української класики не візьмеш, так усюди росіяни кров п'ють. Цього разу - з поляків.

"Діамантовий перстень" така класична історія, що я з ностальгією поринула у атмосферу своїх студентських років. Тоді такого стилю читала багато, але не з української літератури. І мені дуже соромно, що я не знала про цю письменницю донедавна.

Книжка - це розповідь дідуся про молоді роки, польське повстання 1830-31 років. Він, молодий офіцер українець, бере участь у придушенні повстання поляків проти Російської імперії.

"...зійшлися дві армії на Гроховому полі: армія народу, що вийшов на смертельний бій за свою волю, за право на життя, і слуги царські, що вийшли з наказу царського віддати своє життя за право самовладця душити волю, топтати нації, закріпачувати народи".

На превеликий жаль, українці були частиною загарбницької російської армії. Деякі, як головний герой, починають роздумувати, за яке "отєчєство" воюють.

"Од’їжджаючи з Петербурга, Дибич похвалявся задушити Польщу за два тижні, навіть закликав знайомих до себе в Варшаву на млинці". Знайома тема, еге ж? Хтось уже хвалився взяти Київ за три дні.

Україна і Польща мали свої складні часи у спільній історії, і героїй не дарма закидає польському шляхтичу, що "нація, що повстала за своє право, повинна поважати й право другої нації, а не йти шляхом деспотичних монархій, що нищать вільні народи, аби збільшити свою територію".
Але сьогодні вони з одного боку барикад.

Офіцер розквартировується у маєтку польського шляхтича, його завдання - знайти повстанців, які переховуються. А що ж знайде він насправді? І як ця знахідка переверне його життя?

Небезпека і ніжність, патріотизм і ризик - прочитаєте з насолодою.

Людмила Старицька-Черняхівська - ще одна жертва радянського терору.