Іди, вартового постав

Хоча Гарпер Лі не залишила по собі великий літературний спадок, її ім’я міцно закріпилось серед найважливіших авторів Америки завдяки визначному роману — «Вбити пересмішника». Ця книга стала справжнім проривом, принесла Лі Пулітцерівську премію та неабияку популярність. Однак вона не прагнула до слави й залишалася осторонь суспільної уваги, вважаючи роман як своє остаточне слово, до якого не потрібно додавати ще щось.

Однак після багатьох років на світ нарешті вийшов її другий роман — «Іди, вартового постав», написаний ще у середині 1950-х, задовго до «Вбити пересмішника». За наполяганням видавця, Лі переробила його частину, і так з'явився її знаменитий дебют. У «Іди, вартового постав» ми бачимо тих самих героїв, але їхні образи постають зовсім інакше. Доросла Джин Луїза (Скаут) повертається додому і вперше бачить свого батька Аттікуса не ідеалом, а людиною з вадами. Роман підважує звичні уявлення про ідеали й нагадує, що навіть ті, кого ми поважаємо, можуть нас розчаровувати.

«Іди, вартового постав» змушує переглянути свої очікування і визнає складність людських слабкостей. Ця історія про розчарування й зрілість показує героїв із нових, більш реалістичних сторін. І хоча вона суттєво відрізняється від попередньої книги, особисто я бачила її не як продовження, а як паралельну реальність, інший кут погляду на добре знайомих героїв.

"Іди вартового постав" Гарпер Лі вже, певно, обросло легендами. Кажуть, що це була найперша чернетка "Вбити пересмішника", але редактор переконав авторку опублікувати книжку про дитинство головної героїні. А ще, її, нібито, знайшли в банківській комірці аж в 2000-х. Як би там не було, але книжка гарна. Вона програє "Вбити пересмішника", але достойна.

У "Йди, вартового постав" Джин Луїс постає перед нами дорослою. Їй двадцять шість, вона живе у Нью Йорку, все така ж вільнодумна, але з ще більшим максималізмом. Він наче й правильний, але ще не до пуття сформований, бо її переконання базуються на дитячих враженнях, ідеалі батька.

Повернення додому її вибиває з колії, бо хтось змінився, хтось лишився таким же, а хтось регресує. Деколи її думки та дії дратували - було 50/50. Від дійсно правильних речей до дитячої поведінки, типу я не буду розбиратися, бо ви всі дурні, а я найрозумніша. Хоча в кінці книжки її дядечко врешті відкриває їй очі.

В цілому, ця книжка торкається тих самих тем, що й "Вбити пересмішника":

🔺Расизм.
🔺Батьки-діти.
🔺 Дорослішання.
🔺Сімейні цінності.
🔺Суд/справедливість.

Шкода щодо деяких персонажів, які так прикипіли до серця 💔. Натомість, з'являються нові, а дехто зі старих розкривається глибше, або взагалі по-новому.

Кому подобається "Вбити пересмішника", прочитайте цю хоча б з цікавості. Все ж, це єдина історія.