Іди, вартового постав

"Іди вартового постав" Гарпер Лі вже, певно, обросло легендами. Кажуть, що це була найперша чернетка "Вбити пересмішника", але редактор переконав авторку опублікувати книжку про дитинство головної героїні. А ще, її, нібито, знайшли в банківській комірці аж в 2000-х. Як би там не було, але книжка гарна. Вона програє "Вбити пересмішника", але достойна.

У "Йди, вартового постав" Джин Луїс постає перед нами дорослою. Їй двадцять шість, вона живе у Нью Йорку, все така ж вільнодумна, але з ще більшим максималізмом. Він наче й правильний, але ще не до пуття сформований, бо її переконання базуються на дитячих враженнях, ідеалі батька.

Повернення додому її вибиває з колії, бо хтось змінився, хтось лишився таким же, а хтось регресує. Деколи її думки та дії дратували - було 50/50. Від дійсно правильних речей до дитячої поведінки, типу я не буду розбиратися, бо ви всі дурні, а я найрозумніша. Хоча в кінці книжки її дядечко врешті відкриває їй очі.

В цілому, ця книжка торкається тих самих тем, що й "Вбити пересмішника":

🔺Расизм.
🔺Батьки-діти.
🔺 Дорослішання.
🔺Сімейні цінності.
🔺Суд/справедливість.

Шкода щодо деяких персонажів, які так прикипіли до серця 💔. Натомість, з'являються нові, а дехто зі старих розкривається глибше, або взагалі по-новому.

Кому подобається "Вбити пересмішника", прочитайте цю хоча б з цікавості. Все ж, це єдина історія.