Дорожній щоденник

Якщо чесно, поезія це не дуже моє, більше люблю художню літературу. Ні, звичайно, в своїй бібліотеці є книги з віршами українських письменників. Але коли я побачила цю книгу на полиці книгарні, вирішила її погортати і так вийшло, що потім оплатила і принесла додому. З творчістю Жадана знайома тільки трохи, але в цю книгу я просто закохалася, але це кохання зі сльозами на очах, бо дуже важко читати про наше сьогодення без сліз. Про те, як автор розповідає, як прийшла ідея малювати, про подорож назад до України, про війну, про біль, про надію, про очікування на перемогу та мир.

Читати все це тяжко, але таке наше життя, наші діти живуть та граються під звуки сирен, ми живемо та народжуємо під звуки повітряної тривоги. І завдяки таким книгам наші нащадки будуть більше знати про ці часи, як воно було, всю правду, хоча і гірку, від якої щемить серце і болить душа. Автор розповідає, що спочатку хотів малювати тільки чорно-білі малюнки, але серце підказало, що треба брати ще жовто-блакитні барви, бо ці кольори - це наше.
З війною нарешті всі справді полюбили наші кольори, нашу мову, наші вишиванки, наші пісні. Шкода, що такою ціною, але багато людей нарешті стали справді українцями. Ця книга з її віршами, з малюнками, з розповідями справді неймовірна, коли дивишся на ці малюнки розумієш, що відчував автор у ту мить, ви проживаєте його відчуття та почуття.

Дуже раджу, якщо побачите її, просто візьміть до рук і погортайте її.