Небо сингулярності

Перше знайомство з творчістю Чарльза Стросса було ще тим випробуванням - дахозривальне "Ачелерандо" виявилось найжорсткішою науково-фантастичною книгою, яку мені доводилось читати. Беручись за "Небо сингулярності", я дуже сподівалась, що цього разу все буде хоч трохи легше. Так, читалось значно легше, хоч і тут не мало божевільно-геніальних чи то геніально-божевільних ідей 🙂, але є певні нюанси.

Найголовніше, що варто знати перед тим, як братись за книгу - тут надзвичайно багато всього містить прямі алюзії на події в росії до і після жовтневої революції, якби вони відбувалися в постсингулярному майбутньому. Зараз будь-які згадки про ворога викликають невдоволення в абсолютної більшості українців, але цілком зрозуміло чому тривалий час у творчості багатьох письменників є чи натяки, а чи й прямі згадки про росію - її вважали вагомим гравцем на світовій арені і грізним супротивником. Україна вже показала світу, наскільки це було далеко від дійсності. До того ж, Стросс зобразив безліч недоліків й пороків цього а-ля російського суспільства. Власне, нічого позитивного у ставленні автора до нього я не помітила, і це мене цілком влаштовує.

Коротко про сюжет: "У світ Рохарда прибув Фестиваль". Наймолодша з планет-колоній Нової Республіки зіткнулася з небаченою раніше загрозою: одного ранку вулиці Нового Петрограду виявились всипані мобільними телефонами, з яких долинали голоси, що просили зацікавити їх, а натомість обіцяли виконати будь-яке бажання співрозмовника. На чолі Нової Республіки стоїть Його імператорська величність, милістю Божою захисник народу Нової Республіки Імператор Іван Гашек ІІІ. Технології заборонені заради суспільного блага. Правляча верхівка живе у розкошах, а всі решта ледь животіють. Усе життя строго регламентується, а інакомислення карається. Представники управління Куратора за всіма стежать і все винюхують. Тотальний нагляд, тотальна цензура. Не дивно, що безмежний доступ до благ високотехнологічної цивілізації, можливості якої з точки зору населення Світу Рохарда виходять далеко за межі магії, призвели до соціального, економічного й політичного колапсу: "Сингулярність стартувала одразу на крейсерській швидкості, немов артилерійським вогнем, ущент зруйнувавши суспільний устрій, економічний лад і традиційне мислення."

Партія демократів-революціонерів у зв'язку з новими обставинами поспішила розпочати революцію. Населенню Світу Рохарда на голову звалилось щось із тисячу років прогресу, але здатності використати нові можливості з розумом ні у кого не вистачило. Нова Республіка - бранці своєї ідеології: "Двохсотлітній гніт не залишає багато простору для маневру, щоб дистанціюватися від своєї культури та озирнутися довколо." Звісно, владі Нової Республіки такий поворот подій не сподобався, до колонії було вирішено відправити космічний флот й атакувати ворога. Дуже розумно погрожувати супротивнику, не знаючи про нього нічого, в той час як самі добровільно відмовились від благ цивілізованого світу, правда 😏.

Представниками нормальної цивілізації з Землі у творі є Мартін Спрінґфілд та Рейчел Мансур. Він офіційно має контракт з адміралтейством Нової Республіки щодо удосконалення електричних систем управління рушіями "Владаря Ванека", а неофіційно виконує таємне завдання на борту флагмана флоту. Сам факт того, що він - іноземець, уже викликає підозри й недовіру. Вона - полковник багатонаціональних Збройних Сил при Раді Безпеки ООН, яка в якості незалежного представника має контролювати використання озброєнь, що порушують причинно-наслідкові зв'язки, тобто подорожей у часі як зброї масового ураження. Бути жінкою в Новій Республіці вже незавидна участь, а іноземна жінка-полковник - це взагалі немислимо 😱. Про рівноправність й толерантність ідеологічну, расову, гендерну чи будь-яку іншу тут і згадувати не доводиться. Те, що цій парочці поведеться не солодко, і сумніватися не доводилось.

Дуже цікаво було дізнаватись про сам Фестиваль, про Критиків, що прибули з ним, і про інші цивілізації та їхнє походження. Не менш цікаво показано причини виникнення сингулярності в минулому. А ще не слід забувати про всемогутній Великий Есхатон. Так щоб без спойлерів, але зацікавити знайомих з кіновсесвітом Marvel: з одного боку, він незрівнянно гірший за Таноса, а з іншого - значно кращий, хоч і тут є багато "але" 🙂. Ще з цікавинок: поряд з футуристичною науково-фантастичною розповіддю нам зустрічаються і своєрідні елементи казочок: хатинка, що подорожує на курячих ніжках, розмовляючі Крук і величезний Кріль з автоматом, гуска, що несе золоті яйця, злі Міми й багато іншого такого, від чого голова йде обертом 😵‍💫. Це круто, цікаво, незвично.

Саме видання за якістю таке ж, як і решта книг серії "Чумацький шлях": великий формат, якісний друк, привабливі чорно-білі ілюстрації, хороший переклад. Чесно кажучи, "Ачелерандо" мені сподобалося більше, але "Небо сингулярності" значно легше для сприйняття.