Нові відгуки

Перше знайомство з творчістю Чарльза Стросса було ще тим випробуванням - дахозривальне "Ачелерандо" виявилось найжорсткішою науково-фантастичною книгою, яку мені доводилось читати. Беручись за "Небо сингулярності", я дуже сподівалась, що цього разу все буде хоч трохи легше. Так, читалось значно легше, хоч і тут не мало божевільно-геніальних чи то геніально-божевільних ідей 🙂, але є певні нюанси. Найголовніше, що варто знати перед тим, як братись за книгу - тут надзвичайно багато всього містить прямі алюзії на події в росії до і після жовтневої революції, якби вони відбувалися в постсингулярному майбутньому. Зараз будь-які згадки про ворога викликають невдоволення в абсолютної більшості українців, але цілком зрозуміло чому тривалий час у творчості багатьох письменників є чи натяки, а чи й прямі згадки про росію - її вважали вагомим гравцем на світовій арені і грізним супротивником. Україна вже показала світу, наскільки це було далеко від дійсності. До того ж, Стросс зобразив безліч недоліків й пороків цього а-ля російського суспільства. Власне, нічого позитивного у ставленні автора до нього я не помітила, і це мене цілком влаштовує. Коротко про сюжет: "У світ Рохарда прибув Фестиваль". Наймолодша з планет-колоній Нової Республіки зіткнулася з небаченою раніше загрозою: одного ранку вулиці Нового Петрограду виявились всипані мобільними телефонами, з яких долинали голоси, що просили зацікавити їх, а натомість обіцяли виконати будь-яке бажання співрозмовника. На чолі Нової Республіки стоїть Його імператорська величність, милістю Божою захисник народу Нової Республіки Імператор Іван Гашек ІІІ. Технології заборонені заради суспільного блага. Правляча верхівка живе у розкошах, а всі решта ледь животіють. Усе життя строго регламентується, а інакомислення карається. Представники управління Куратора за всіма стежать і все винюхують. Тотальний нагляд, тотальна цензура. Не дивно, що безмежний доступ до благ високотехнологічної цивілізації, можливості якої з точки зору населення Світу Рохарда виходять далеко за межі магії, призвели до соціального, економічного й політичного колапсу: "Сингулярність стартувала одразу на крейсерській швидкості, немов артилерійським вогнем, ущент зруйнувавши суспільний устрій, економічний лад і традиційне мислення." Партія демократів-революціонерів у зв'язку з новими обставинами поспішила розпочати революцію. Населенню Світу Рохарда на голову звалилось щось із тисячу років прогресу, але здатності використати нові можливості з розумом ні у кого не вистачило. Нова Республіка - бранці своєї ідеології: "Двохсотлітній гніт не залишає багато простору для маневру, щоб дистанціюватися від своєї культури та озирнутися довколо." Звісно, владі Нової Республіки такий поворот подій не сподобався, до колонії було вирішено відправити космічний флот й атакувати ворога. Дуже розумно погрожувати супротивнику, не знаючи про нього нічого, в той час як самі добровільно відмовились від благ цивілізованого світу, правда 😏. Представниками нормальної цивілізації з Землі у творі є Мартін Спрінґфілд та Рейчел Мансур. Він офіційно має контракт з адміралтейством Нової Республіки щодо удосконалення електричних систем управління рушіями "Владаря Ванека", а неофіційно виконує таємне завдання на борту флагмана флоту. Сам факт того, що він - іноземець, уже викликає підозри й недовіру. Вона - полковник багатонаціональних Збройних Сил при Раді Безпеки ООН, яка в якості незалежного представника має контролювати використання озброєнь, що порушують причинно-наслідкові зв'язки, тобто подорожей у часі як зброї масового ураження. Бути жінкою в Новій Республіці вже незавидна участь, а іноземна жінка-полковник - це взагалі немислимо 😱. Про рівноправність й толерантність ідеологічну, расову, гендерну чи будь-яку іншу тут і згадувати не доводиться. Те, що цій парочці поведеться не солодко, і сумніватися не доводилось. Дуже цікаво було дізнаватись про сам Фестиваль, про Критиків, що прибули з ним, і про інші цивілізації та їхнє походження. Не менш цікаво показано причини виникнення сингулярності в минулому. А ще не слід забувати про всемогутній Великий Есхатон. Так щоб без спойлерів, але зацікавити знайомих з кіновсесвітом Marvel: з одного боку, він незрівнянно гірший за Таноса, а з іншого - значно кращий, хоч і тут є багато "але" 🙂. Ще з цікавинок: поряд з футуристичною науково-фантастичною розповіддю нам зустрічаються і своєрідні елементи казочок: хатинка, що подорожує на курячих ніжках, розмовляючі Крук і величезний Кріль з автоматом, гуска, що несе золоті яйця, злі Міми й багато іншого такого, від чого голова йде обертом 😵‍💫. Це круто, цікаво, незвично. Саме видання за якістю таке ж, як і решта книг серії "Чумацький шлях": великий формат, якісний друк, привабливі чорно-білі ілюстрації, хороший переклад. Чесно кажучи, "Ачелерандо" мені сподобалося більше, але "Небо сингулярності" значно легше для сприйняття.

Сказати, що читання було нелегким, було б надто м'яко і лише дуже віддалено відповідало б дійсності. Це просто дахозривальна книга! 🤯 Концентрація наукових і технічних термінів зашкалює, масштабність і різноманітність подій вражає, складність тексту поза конкуренцією, ще й іноземних словечок чимало. Потреба звертатись до глосарію й приміток наприкінці була настільки частою, що довелось використовувати додаткову закладку. Я вже мовчу про безліч футуристичних, сюрреалістичних та інноваційних ідей, викладених у книзі. Кілька слів щодо сюжету — книга охоплює чималий часовий і просторовий відрізок та розповідає про представників трьох поколінь однієї родини, яким довелося жити в цікаві часи: батька, доньки й онука — така собі екстраординарна сімейна сага. Персонажі книги непогано прописані. Деякі викликають захоплення чи принаймні зацікавлення, інші — роздратування чи навіть ненависть. І серед них є не тільки люди. Сюжет книги помережаний інформаційними вставками про особливості радикально зміненого світу, що еволюціонує щораз швидше і масштабніше. Проте часом оці контекстні вставки перекривають і заглушують розвиток сюжету. А ще іноді з'являлося відчуття, що я вже не зовсім вловлюю, що відбувається і чому 🤷🏻‍♀️. Останні ж сторінки дуже багато пояснили. Перша частина книги, дія якої відбувається на Землі, присвячена Манфреду Мексу. Він — ґік, чий фах — збагачення незнайомців ("славнозвісний венчурний альтруїст") та постачання успішних бізнес-планів друзям. Його світ швидкий і інформаційно насичений, а ідеї здебільшого випереджають час і часто знаходяться за межами розуміння звичайних людей. Мекс одночасно перебуває у двох реальностях — справжній та віртуальній, і не уявляє свого життя без інтеграції з кіберпростором. Донька Манфреда, Ембер, теж цікавий персонаж (чого тільки варта історія її зачаття та народження 🙄). Вона є основним персонажем другої частини книги, котра головним чином розповідає про події в близькому і далекому космосі. Як дівчина-підліток опинилась за межами рідної планети? - втекла від схибнутої на контролі матусі, яку найбільше бісить схожість доньки на Манфреда практично в усьому (від Памели вона успадкувала, схоже, лише спрагу до влади). Ембер така ж бездоганна в передбаченні трендів і випередження кривої розвитку технологій, проте, на відміну від батька, активно користується цим задля задоволення власних інтересів. Сірхан, син Ембер, порівняно консервативний та старомодний, здебільшого вдався у свою бабулю. Він вважає себе "істориком-філософом епохи сингулярності, літописцем незбагненного". Йому чи ненайбільше "пощастило" з родиною, яку назвати проблемною було б надто м'яко. Та й його світ уже далеко не безпечне для людської раси (чи для того, чим вона стала) місце, про що детально розповідається у завершальній частині книги. Не людей персонажів теж хватає. Наприклад, йдеться в книзі про вивантажену в кіберпростір свідомість лангустів, що прокинулися від небуття в заповненій людьми Всесвітній Павутині, страшенно далекі від рідних глибин. Не спроможні тепер не мислити і будучи змушеними пристосовуватись до нового середовища існування, вони звертаються за допомогою до Мекса. Згодом вони виступають ключем до куди цікавіших подій. А ще є механічний кіт Манфреда — Айнеко. Це надзвичайно розумна, дуже незалежна саркастична кібербестія, яку дратує антропоцентризм хазяїна зокрема та обмеженість людської раси загалом. Котяра, до речі, складає компанію й нащадкам Мекса та й взагалі відіграє далеко не останню роль у сюжеті. Такий собі Deus ex machina. Як це не дивно, але саме Айнеко викликав у мене найбільшу цікавість. І саме він здавався найадекватнішим персонажем 🐈. ІТ- та нанотехнології, інтелектуальна власність, поняття свідомості та особистості, політика, економіка, біологія, фізика, космологія, філософія, психологія, історія, культура, релігія, соціальна взаємодія, тощо — уся багатогранність людського суспільства набуває переосмислення та переродження на сторінках роману. "Accelerando" дуже доречна назва, адже характерною особливістю твору я б назвала саме швидкий темп розповіді, що мчить з фантастичною швидкістю і стрімким прискорення в майбутнє як в часовому, так і в ідейному та еволюційному плані. Стосовно якості самого видання, то воно цілком на рівні інших книг серії "Чумацький шлях". Має так само стильну обкладинку, збільшений формат і чудові ілюстрації. Варто відзначити якісний переклад, зважаючи на специфіку тексту. Мені, щоправда, хотілося б бачити примітки внизу сторінки без необхідності зазирати в кінець книги, але це вже справа особистих уподобань. Якщо любите наукову фантастику і не боїтесь складних текстів - варто звернути увагу на цю книгу. Тільки запасіться терпіння і не розраховуйте на швидке читання 🙂.