Третя і завершальна книга з циклу китайської наукової фантастики про минуле Землі. Читаючи її, розумієш, що дві попередні були не такі і страшні, бо саме в цій концентрація проблем для людства сягнула максимальної позначки. Шальки терезів настрою коливаються безупинно: від надії до суцільного розпачу. Зрозуміло лише одне: треба бути готовим до будь-чого.
Про що? У цьому масштабному творі ми відшукаємо відповіді на питання, які, можливо, залишилися без відповіді у попередніх томах, зможемо вийти зі шкаралупи своєї планети і спробувати осягнути масштаби космосу. І доки людство тішиться життям, прагнучи любові та безпеки, виявляється, що окрім Трисоляриса, який є першим ворогом людства, є безліч інших, які не роздумуючи знищать усе живе.
"— Юнь Тяньміне, від імені Агентства стратегічної розвідки Ради оборони Землі ООН я запитую: чи готовий ти звалити на свої плечі відповідальність за долю всього людства й пристати на пропозицію приєднатися до цієї місії? Участь у проєкті є цілком добровільною, й ти можеш відмовитися без будь-яких наслідків для себе.
Він поглянув на її обличчя, яке світилося урочистістю моменту й усвідомленням того, що вона бореться за всю Землю, захищає майбутнє людської цивілізації…"
І так, Чен Сінь запропонувала смертельно хворій людині пройти через випробування та врятувати людство, але навіть не уявляла, яку роль у житті і смерті мусить відіграти і сама. Ці двоє уособлюють собою силу та слабкість Землі, усіх людей, прагнення подарувати коханій людині усе — навіть зірку.
У творі багато героїв, але мало дітей, бо суспільство начебто відмовилося від традиційного устрою, але ті сцени, де діти є, вражають своєю значимістю: беземоційний вибір, кого з них врятувати; мати, що підіймає маля над головою, щоб воно прожилок хоч трохи більше. Це так страшно, але епічно. Як і сам твір. Страшний і епічний. Безліч думок, неоднозначні думки, страх і надія.
Трилогія Лю Цисіня дійсно захоплює неповторними філософськими ідеями на фоні катастрофи людського існування. Множинність персонажів яскраво відображає повний спектр емоцій та почуттів на межі існування цивілізації.
В цій частині на перший план виходить жіночий персонаж Чен Сінь, який уособлює витримку людства та його слабкості, хоча деякі персонажі з попередніх книг також присутні. Весь твір ніби просякнутий роздумами про Землю, науку, всесвіт, поведінку людини та групову психологію. Інколи виникало враження, що я читаю не фантастику, а якийсь науковий трактат.
При цьому всьому, досить неочікувано побачити в заключній книзі історію кохання, яке подолало час і простір, життя і смерть 💔. Якщо Ви думаєте, що є межа романтичним подарункам, то Ви помиляєтесь 😅.
Подарувати зірку? Тфу, це занадто просто! А ось створити для коханої окремий Всесвіт, то в самий раз!
Не всі історії закінчуються добре, не всі кінцівки до вподоби читачам. Назва «Вічне життя Смерті» говорить саме по собі. Ніщо не вічне, проте хто сказав, що після смерті не має чогось іншого?
Наприкінці залишається присмак неоднозначності та солодкої гіркоти. І хоча загалом книга сподобалась своїми революційними ідеями, проте в порівнянні з попередніми частинами, вона є трохи слабшою через відсутності динаміки, повторності один і тих же думок, а також фішки зі кріосном 🤭. Головна героїня постійно подає якусь ідею, потім виявляється, що наука поки не така розвинута, тому вона лягає спати і чекає на пробудження поки не вирішать проблему, щоб реалізувати її ідею. І так декілька разів…
Кінцівка трохи відкрита, але це зроблено не для написання нових книг, а скоріш для роздумів долі людства. Дякую, за те, що історія незатягнута, всесвіт Лю Цисіня цікавий, захопливий та такий, який змусить задуматися над багатьма проблемами.
Буду відвертим, другу половину книги дочитував трішки на силу.
Хоч порівняно з попередньою книгою непотрібні описи менші за об’ємом, та вони все одно загроміздкі і сповільнюють динаміку сюжету. І в результаті описи панорам космосу, поселень людей, футуристичної техніки, які могли б зробити текст медитативним, через надмірне заглиблення в деталі, зокрема технічні і наукові (які можливо і цікаві, але тільки для обмеженого кола спеціалістів), перетворюють його в нудне чтиво, коли просто хочеться пропускати цілі абзаци, чи сторінки.
На відміну від попередніх частин, в цій книзі не має цілісної історії-пригоди. Складається враження, що метою автора цього разу (а можливо це і була основна мета всієї трилогії) було зобразити людську цивілізацію в різні епохи її наукового розвитку і її пізнання Всесвіту навколо Сонячної системи, - така собі космічна епопея. І всі ці різні періоди історії людства зшиті в сюжет через історію головної героїні. Але якщо на початку окремим епохам присвячені великі розділи, то ближче до кінця книги ми все швидше і швидше перескакуємо через них, і від того з’являється думка, що було б краще, якби автор не зосереджувався на зайвих описах на початку, а більше розкрив деякі недосліджені ідеї в кінці книги. І загалом є відчуття, що порівняно з першою половиною книги, у другій - події розгортаються досить поспішно, чи то через брак ідей в автора, чи часу.
Фінал книги відкритий... але, якщо зазвичай відкриті фінали для мене залишають якісь відкриті питання для роздумів, то в цьому випадку лиш з’явилось бажання ще раз перечитати останній абзац з думкою, що можливо я щось пропустив. Але, впевнившись, що таки ні, не упустив, я просто закрив книгу, видихнувши з полегшенням, що я її нарешті дочитав.
