💎💎💎 У відомому медичному серіалі Доктор Хаус розпочинав встановлювати заплутаний діагноз зі слів "Усі брешуть". Так і в цій книзі, немає жодного героя, який би не приховував своїх таємниць.
➿➿➿ Рейчел через пияцтво втратила чоловіка, але досі його кохає. Щодня вона їздить потягом з передмістя до Лондона і назад повз будинок, де живе її колишній з новою дружиною, Анною. Та погляд жінки привертають не вони, а пара з сусіднього будинку. Хто вони? Як їх звуть? Чим займаються? Рейчел подобається за ними спостерігати, їхнє життя здається ідеальним... Вона вигадує цим двом імена, професії, фантазує - це допомагає їй відволіктися від свого нікчемного буття. Аж одного ранку вона бачить, як щаслива білявка цілується з іншим. А наступного вечора зникає... Жінка вважає себе причетною, але через провалини у пам'яті, нічого не може згадати.
💢💢💢 Події у книзі відбуваються досить динамічно, "клубок брехні" потихеньку розплутується, кожний виток відкриває нову таємницю когось із героїв, але це ніяк не наближає читача до розв'язки. Час ніби застигає... Ти перегортаєш сторінку за сторінкою, проте досі не знаходиш винного. Під підозру потрапляють усі...
Мені книга дуже сподобалась! Кажуть, що вона схожа до "Зниклої" Джилліан Флінн. Але для мене вона НАБАГАТО КРАЩА! Ця книга дуже цікава і напружена. Спочатку я думала, що ця книга просто про дівчину, яка їде в потязі і фантазує про інших людей, але все було більш інтригуюче, ніж я могла собі уявити. Дуже цікавий трилер!
Чим мені сподобалась ця книга?
- Розповідь ведеться від імені трьох жінок(автор чудово передала думки кожної).
- Негідники представлені в образі трьох чоловіків (один-головний, другий - не очікувано став негідником, третій- не був негідником, якби зберігав дистанцію з пацієнтами)
- Майстерно переданий образ кожної жінки.
- Починаєш співпереживати Рейчел і вболівати за неї у боротьбі з алкоголізмом.
- Підозрювала всіх і кожного в скоєному і не могла на 100% бути впевненою на рахунок головного негідника.
- Привабливий світ фантазій Рейчел, її вміння придумувати історії зовсім незнайомих людей.
- Холоднокровність останніх сцен в будинку, коли герої спокійно сидять і смакують кавою, проте всі знають, що вони сидять із вбивцею.
- Співчуття до Рейчел реальність якої була брехливою, а вона завжди була безневинною.
Я може ще довго перелічувати моменти книги, які мені дуже сподобались, але краще біжіть скоріше знайомитись із цією інтригуючою історією.
Це перша книга за довгий час, яка дійсно сколихнула мою буденність і затягнула в "детективний" світ.
Ця історія неквапливо розгортається в трохи мінорній, а точніше — у дуже задумливій тональності, яку розповідає жінка, перебуваючи в не надто радісній смузі свого життя, про що читач дізнається досить поступово і крок за кроком. Але потім вона трохи відсторониться і поступиться місцем ще декільком героїням , одна з яких в певний момент безвісти зникає. Це імпровізоване жіноче тріо розповідає про різноманітні моделі поведінки жінки у шлюбі та поза ним, що підкріплюється компетентною думкою психоаналітика з того чи іншого приводу — психоаналітика, який, втім, теж у певний момент поповнить ряди підозрюваних у вбивстві.
У книзі порушується досить важлива тема - залежність. Залежність від чоловіка, від родини, від минулого, від чужої думки, від власної зацикленості і алкоголю. Психологічно авторка досить достовірно описала момент, коли зневірена людина, не знаходить підтримки і ламається, а потреба приглушити біль перетворюється на залежність, і навіть усвідомлюючи її, вона не знаходить у собі стимулу боротися. Усі залежності разом узяті ніщо інше, як емоційне рабство, до якого й потрапили героїні книги.
До речі слово “потяг” у назві згадується не просто так. Він символізує для кожної героїні щось своє - безпеку та надійність (як протиставлення до нестабільності життя), втечу (візуальне нагадування про бажання мати нове життя) і порушення приватності особистого.
Ще роман про інший бік чужої красивої реальності в наших очах. Більшість людей нічого по суті не знає про інших, але схильні давати свої оцінки, заздрити, схвалювати чи засуджувати. І гарна картинка завжди може виявитися ефемерною та не мати нічого спільного з об'єктивною реальністю.
Мова книги проста і часом Пола Гоукінз описує ситуації одними і тими ж словами, але це не брак книги, а, скоріше, своєрідний стиль автора. Книга читається легко, сюжет постійно розвивається і тримає у напрузі до кінця. Прийом «ненадійного оповідача» надає книжки свого шарму, змушує постійно гадати: хто ж насправді винен і як герої вийдуть із обставин, що склалися? Фінал не розчарував, здався цілком логічним та гармонійним.
Чи раджу я цю книгу. Однозначно, так! Гарний, незвичайний роман з інтригою та обмеженою кількістю персонажів. У книзі багато копання в інших людях та їхніх вчинках, що змушує подивитися з боку на інших людей та їх, на перший погляд, ідеальні життя. Планую ще придбати і прочитати “Повільне горіння”.
