РАЙ.центр

Колись мені було 17, і я, юна провінціалка, яка щойно закінчила школу, приїхала підкоряти столицю. Ні гроша за душею, зате багато амбіцій, все життя попереду та купа мрій - дарували крила та відкривали можливості. Тримісна кімната в гуртожитку, де ми уживалися вчотирьох, вп'ятьох, а іноді й у вісьмох, ніяк не заважала нашому щастю. Скоріше навпаки, тут ми мріяли, розмовляли про все на світі, були самими собою і пробували дорослість на смак. Навіть, якщо доводилося ділитися ліжком, поличками, останніми гривнями чи прив'ялою картоплею...

Герої цієї книги, Макар, Гоцик та Люба мали свій "двадцятисемиметровий космос на Староконстянтинівській", де були так само щасливі, як і ми. Та столиця вміє ламати людей, змушує їх мінятися, бути не тими, ким вони є насправді. Занапащає чисті душі...

Великі дядьки, брудні політики, впливові чинуші, державні діячі, колись теж були юними і безгрішними, доки не продали свої душі за посади та гамани, зате тепер керують життям не лише столиці, а й всієї країни...

Свого часу перечитала практично всі твори Люко Дашвар, доки не трапилася зі мною "Ініціація", після того наші шляхи розійшлися... А от зараз рука сама потягнулася до "Райцентру", який пропустила... Виявляється, це передісторія до трилогії "Биті є". Так приємно було знову повернутися у часи студентства. Ех...

Кохання, містика, дружба, реалії сьогодення - все це втілено в надзвичайно надривному стилі Люко Дашвар.
Перечитавши цю книгу, я знову захотіла перечитати трилогію, якою б вона не була, але історія цих людей не залишила мене байдужою.
Проте найбільше мене зачепила тема про протистояння бідних і багатих, депутатських вихідців з вихідцями із простого люду. Зображено це дуже емоційно, пробирає до глибини душі.
Загалом, ця книга нічим не гірша за інші, як дехто стверджує, я люблю всі романи Люко Дашвар і цей - не виняток. Як завжди Дашвар використовує свій фах журналістки, щоб максимально глибоко ранити читача і підсвітити складні питання суспільства.