Люко Дашвар - одна із моїх улюблених письменниць сучасної української літератури. Її твори - це виклик суспільству, провокація. У них немає, та й не може бути солодко-ванільного закінчення сюжету. Комусь подобаються, когось аж верне, але точно нікого не лишає байдужим... Зазвичай вони читаються на одному диханні, від початку і до світанку, бо відірватися просто не можливо, особливо вночі, коли ніхто і ніщо не заважає...
Цю книжечку, я теж чекала з нетерпінням. Я вже налаштувалася на одну, а то й кілька, безсонних ночей, але...
Приблизно перші 200 сторінок я жувала, тягнула, спотикалася, відкладала і знову починала... Якби це була бібліотечна або позичена книга, я б уже давно її повернула, а так час від часу знову і знову поверталася до неї. Пройшло близько 1,5 роки і я таки її прочитала!
Якась аморфна головна (???) героїня, без імені-роду-племені. Здалося, що у неї затяжна депресія або навіть психічний розлад. Думає одне, каже друге, а робить зовсім третє. Таке враження, що автор навмисно нічого не розповідає нам про цю дівчину, ми начебто читаємо книгу і дивимося на події її очима. Взагалі, я так і не зрозуміла, чи була вона головною героїнею, чи просто спостерігачем???
Що ж стосується другорядних героїв, то всі вони, як реальні живі люди, зі своїми характерами, думками, вчинками. Їхня частина книга читається дуже легко, динамічно, цікаво. Склалося враження, ніби читаю одночасно два різні романи. Та навіть видавництво розділило їх і надрукувало різним шрифтом.
Я не буду розповідати про сюжет, як роблю це зазвичай. Лише трохи про назву. "Ініціація - обряд, що знаменує перехід індивіда на новий щабель у межах соціальної групи. У психологічному сенсі ініціація виникає тоді, коли людина насмілюється діяти всупереч природним інстинктам і відкриває в собі можливість руху в напрямку до свідомості." До кінця книги, я сподівалася, що ініціація відбудеться і з головною героінею, але здається через неї пройшли всі герої цього роману окрім дівчини-спостерігачки. Закінчення досить цікаве, у дусі Люко Дашвар, але от останні події із життя героїні - сильно розчарували...
Я не можу сказати сподобалася мені книга чи ні, бо насправді враження від неї двоякі. Я не пошкодувала, що прочитала її, але точно не буду перечитувати знову. Якщо Ви знайомі з іншими романами авторки - то однозначно прочитайте! Якщо ж це була/буде Ваша перша книга від Люко Дашвар - то у неї є інші значно кращі і захоплюючі книги!
#улюбені_цитати:
Глухий кут тому і є таким, що вийти з нього можна лише одним шляхом: виправивши помилки, які завели в нього.
Година "Х" - це коли твоя дружина просить твою колишню коханку, щоби та попросила твою нинішню коханку пошпигувати за тобою, аби дізнатися: чи є в тебе коханка!
Може, мені треба просто йти? Іти, долаючи кордони, заборони, правила.
Хто ж знав, що в осені на мене інші плани.
Домучила.
Мені не сподобалось. Мене навіть не втримала сама манера письма: у мене було з книгами Дашвар, коли читаєш, сюжет — лякає і відштовхує, а відірватись не можеш.
Тут можеш. Спробую розкласти по поличках:
1.⛔Герої. Вони якісь ніби не з реального світу. Їхні вчинки, мотивація, діалоги — все якесь таке натягнуте. Головна героїня — така собі українська Елеанор Оліфант, але Оліфант викликала хоч якісь позитивні емоції. А Меланія лише дратувала, як і всі тут.
2.⛔Фрагментарність. Роман складається з різних шматочків, сюжетних елементів, які складаються потім в одну картинку. Інколи такий прийом реалізують класно, але в цьому випадку увага постійно стрибала. Мені не зайшло.
3⛔"Філософічність". У попередніх книгах були спроби цікавої гри зі словами (мати все, покров-по кров, биті є або битіє). Є в цьому щось. Тут просто ініціація — якісь роздумм про сенс життя, що означає бути людиною... Серйозно?😒
.
З позитивного можу виділити гостросоціальну проблематику — це тут є. АТО, хабарники, зрадники, патріоти і псевдопатріоти. Специфічно, але місцями цікаво.
Попередній роман "Покров" мені дуже сподобався! Два роки тому мені здалося, що в цій книзі авторка дуже змінилась, сама книга для мене вирізнялась з-поміж інших якоюсь продуманістю, актуальністю. Від "Ініціації" я очікувала ще два кроки вперед, а отримала три назад.
Не скажу, що читати було геть нудно: накривало хвилями. От читаєш-читаєш, очікуєш чогось такого, а тут ррраз — зміна місця локації, якісь нові дивні люди. Починаєш знову — те саме.
