Час жити і час помирати

Було боляче читати цю книжку. Так багато слів і описаних ситуацій були знайомими для нас, українців. Я не розумію, маючу вже таку історію, хіба можна нічому не навчитися?
⠀
Ця книга починається на фронті й там вона закінчується, бо коли є війна, то хіба є й мирне та безпечне місце?
⠀
Історія розповідається з погляду німецького солдата в 1944 році. Німеччина програє і це стає зрозуміло все більшій кількості солдат та цивільних. Проте військовим доводиться все одно воювати. Ернсту Греберу дають відпустку на три тижні й він вирушає додому, де прагне знайти батьківський дім та любов. Натомість зустрічає Елізабет та рідне місто у вогні. У них є короткий проміжок часу, щоб просто жити, бо що ще хоче людина?
⠀
Читати книги про війну важко. А зараз і поготів. Але від цієї історії неможливо відірватися, адже вона написана дуже добре й дуже реалістично.
⠀
Ця історія про війну, яка руйнує звичний лад; про війну, яка забирає життя; війну, яка нищить рідні домівки; війну, яка закидає далеко від дому; війну, яка змушує переховуватися і жити серед руїн; війну, яка вчить людей радіти «безвісти зниклим», адже можна почути «загинули». Важко читати про це, але ще гірше, що це реальність, бо війна сьогодні і в моїй країні.
⠀
Але в той же час це книга і про звичайних людей. Ернст - солдат, який тривалий час воює, бо чому? Спочатку він про це й не думав, але коли Німеччина почала програвати, він зрозумів, що вони чинять щось не так і чи ж хіба не мають право народи їм мститися після того, що було зроблено СС? Після концтаборів? За час відпустки вдома Ернст думає про своє життя, про свою провину, про провину всіх німців і не може збагнути, навіщо ця війна. Тому ця книга не тільки про війну, вона й про надію, про біль, про віру в краще.
⠀
У цій книзі автор показує війну без прикрас - багато страшних описів і жахливої правди.

В сьогоднішньому контексті книга може сприйматися неоднозначно через проведення певних паралелей. Але я б радив її як обов'язкову до прочитання.