Радіація - це мовчазний вбивця у прямому і переносному значенні слова. Це те, що змінює зовнішні та внутрішні оболонки людей, перетворюючи їх на мутантів. Фізичних або духовних. Радіація - це безмежний жах у руках некомпетентних людей.
Ти можеш жити собі спокійно, заможно, відчувати лише певне незадоволення від життя, прагнутимеш неможливого, діставатимеш свою дружину, мріючи про кохання її сестри, будеш незадоволеним своєю творчістю (бо ти ще й скульптор), аж раптом одного дня на твоїй роботі станеться аварія.
"— Та він тут іще надовго затримається й муситиме пройти перевірку. Не можна недооцінювати заходи безпеки, коли маєш справу з радіацією. Дуже-дуже обережним треба бути.
— Радіація? — Барні тупо глипнув на нього, тоді на будівлю відділу досліджень. — То нещасний випадок був пов’язаний з радіацією?"
І усе. Ти не винен, твоя дружина не винна, ваша майбутня дитина не винна, людина, що тебе заразила, не винна. Не винні, але для оточуючих - винні. Саме ви. І почалися кола пекла, які, мабуть, закінчаться лише зі смертю.
Книга вийшла друком майже за 20 років до Чорнобиля. Шкода, що її не читали ті, хто мав би знати наслідки радіаційного зараження. А скільки таких міні-реакторів використовується і зараз у виробництвах, побуті. Стає просто страшно! А тут ще й гойдалки на ЗАЕС! Схаменіться!
Книга, що примушує замислитися, але відбирає надію, стверджуючи, що життя ніколи не буде справедливим. Песимістична книга. Хоча, боюся, що просто реалістична. Що і страшно.
Книга з незрозумілими для мене враженнями.
Ну гаразд, радіоактивне зараження та проблеми із вагітністю у сімейної пари становлять основу цієї історії.
Та не для мене.
Для мене тут проблема втечі головного героя Барні Старка від відповідальності.
Всіх і все він звинувачував у своїх негараздах.
Батько, який відмовився з ним спілкуватися через зміну імені й прізвища, щоб якось пробитися у світі (погодьтеся, Броніслав Шутарек "не звучить").
Робота, котра, як виявилося, окрім матеріальної складової, не приносила ніякого задоволення, бо він мріяв про глину, скульптуру і "вічне" мистецтво.
Дружина Карен, яку він "використовував" задля того, аби вона родила йому дитину, і в цей же спосіб він довів усім, що Мужик.
Майра, сестра Карен, якою він марив, але яка йому не дісталася.
Колега по роботі Праґер, який розповсюдив радіаційний пил та заразив сім'ю Барні.
Та, власне, й сам факт вагітності Карен, який не сприйняв Барні через страх відповідальності, бо ж ніхто не мав уявлення, якою має народитися дитя.
"Коли вас зачіпає щось, чого ви не розумієте, завжди потрібно повісити провину на когось".
В цій історії головний герой не зрозумів самого себе, а всі, хто його оточували, стали заручниками його страхів. Єдину, кого шкода, - Карен, яка є прикладом дійсно сильної і мужньої жінки.
"Іржа червона, борошно біле, але радіоактивний пил має лише колір болю"
Вони жадали мати дитину. Довго чекали єдиного омріяного дня, коли почують заповітні слова "У вас буде малюк". Але...
Почувши їх, вже були огорнуті пилом нещастя та болю - пилом радіації.
Відтепер їх бояться сусіди, сахаються лікарі, готові вбити місцеві жителі, від них зрікаються батьки... Життя стало нестерпним.
Тож як і навіщо його продовжувати, коли навіть омріяне перетворюється на жах?
Скажу чесно, "Доторк" вибив мене з читацької рівноваги. Після останніх його сторінок важко було оговтатись і повернутись до буденних думок, інертних дій.
Я просто не очікувала, що Кізу вдасться так потужно передати крайні емоційні стани та пікові ситуації напруги, ще й у такій рідкісній для художньої літератури темі.
Словом, цього разу Деніел Кіз приголомшив мене вдвічі дужче, ніж під час читань "П'ятої Саллі" та "Біллі Мілліґана".
Чому раджу читати "Доторк"
👉Сюжет видуманий, АЛЕ базується на реальних історіях про халатне і безвідповідальне ставлення людей та чиновників до радіоактивних речовин на виробництві. Ці історії та вирізки з газет письменник подає додатками на початку і в кінці книжки.
І ти, читаючи "Доторк", прозріваєш - цей жах справді стався і може статись будь-де, будь-з-ким, сьогодні.
👉Текстове начиння роману - складне плетиво неявних, але продуманих символів, алегорій, гіпербол та паралелей. Чесно? Відтепер я вражена Кізом-творцем, а не лише Кізом-оповідачем.
👉Тема радіаційних аварій у худліт - явище вкрай рідкісне. І як на мене, письменнику напрочуд достовірно і реалістично вдалось у вигадці передати справжність людських почуттів за таких надзвичайних обставин.
👉Ускладнена проблематика твору. Похвально, що у "Доторку" Кіз не боїться і виходить за межі окресленої теми, докопуючись до неї глибше. У всьому цьому тумані радіації, автор окреслює проблеми:
- митця і суспільства
- релігії та віри
- злиття у любовних відносинах та індивідуальності
- батьківства і тд.
