Чорна рада

Ех, як сумно, що історія не вчить.І ми наступаємо на одні і ті ж граблі - особливо зараз, коли події твору перегукуються з сучасною війною.

Боротьба за владу між Іваном Брюховецьким та Якимом Сомком, суперечки між різними верствами населення і як наслідок - Чорна рада 1663 року в Ніжині.

Дуже гарна мова історичного роману, цікаво описано побут звичайних людей, козаків і Запорожжя, історія кохання Петра і Лесі. В книжці зображені вигадані та історичні персонажі. І автор майстерно поєднує їхні життя та долі. На жаль, малоосвічений народ вірив у те, що всі можуть бути рівні, мати одинакові права, ні багатих, ні бідних, що й спричинило "чорну раду".

Варто читати, адже історію треба знати.

"Нема там добра, де нема правди."

Я завжди дуже обережно ставлюся до творів на історичну тематику, тим паче до сучасних авторів, які працюють в цьому жанрі. Тому надаю перевагу класиці, але й тут є свої "але", оскільки сприйняття цих творів залежить і від особистих уподобань самого читця до обраних автором подій і постатей, і від обізнаності/знань у періоді, що описується, і від достовірності поданих фактів.

До слова, це унікальний твір, перший історичний роман-хроніка в українській літературі - класика, яка вартує бути прочитаною. Класика, проблеми в якій актуальні для сьогодення. Вічний розподіл України між Заходом і Сходом, протистояння панівного класу та "черні", зображення звичаїв та побуту козаків "без прикрас".
Доба Руїни, такий собі Майдан 350-річної давності, коли простий люд вирішив, що може приймати важливі рішення, які вплинуть на подальшу долю країни, і щиро вірив у рівність соціальних верств.

Чи змінилося щось у нашому сьогоденні? Ні.
Чи цікава ця книга? Без сумнівів.
Чи всім вона сподобається? Однозначно, ні. Історію ж бо не кожен і любить)

Чи буду я перечитувати? Мені вистачило одного разу, аби ще раз пересвідчитися: нам варто поставити пам'ятник граблям - історія нас таки нічого не вчить.
Та крім перипетій, пов'язаних з соціальною сюжетною лінією, тут присутня і любовна - Петро і Леся, - почуття яких змальовано у кращих традиціях українського письменства. Тут і любовний трикутник, і викрадення, і двобій за кохану, і щирість почуттів...

Словом, класика - це завжди актуально, чи не так? Тримайте цитату, аби переконатися.

"А в нас над усе - честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… Слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже".