Реквієм по мрії

Слухаю пісню "Lux Aeterna", пишу відгук на книгу «Реквієм по мрії» Г’юберта Селбі-Молодшого та згадую шикарну екранізацію Даррена Аронофскі💔

Якщо ви ще й досі не знайомі з цим культовим твором, тоді обов'язково це зробіть вже найближчим часом. Це книга про залежність, про загублені мрії, про втрати та, як не дивно, про дружбу.

Історія складна, болісна та зовсім невесела. І в той же час вона залишає слід у душі та не відпускає ще довгий час. Після прочитання хочу передивитися екранізацію. Знаю, що буде морально складно, але це варто зробити для кращого усвідомлення головної думки, яку автор хотів до нас донести.

Також хочу подякувати видавництву за цю обкладинку. На ній зображені два головні герої – Гаррі та Меріон. Вони будуть плани, вимріюють власну кав'ярню, кохають, але з кожним днем все більше занурються у прірву, з якої вже ніколи не зможуть вирватися.

Ось декілька цитат з книги, які мені сподобалася та змусили задуматися:

• Сара відчула порожнечу всередині. Усе її єство затопив глибокий сум. Її голова звисала чимдалі нижче, і нарешті їй довелося підвести очі, щоб бачити екран. Вона почувалася нещасною, вкрай спустошеною і самотньою. Абсолютно самотньою. Цілковито.

• Хай яка гарна зовнішність, у людини є внутрішній світ, є почуття, є потреби, які не задовольнити простими словами.

• Гадаю, це одна з проблем сучасного світу – ніхто не знає, ким є. Усі носяться і шукають якоїсь ідентичності або намагаються начепити на себе чужу, тільки не знають як.

🎧 Lux Aeterna – Clint Mansell

Це був дуже дивний і незвичний досвід, бо вже давно мені не траплялись книги з такою манерою написання.

Історія про залежність і різні її грані. Страшна своїм реалізмом. Така, що розчавлює і виснажує. Але надміру атмосферна за рахунок специфічного стиля, який дуже схожий на затьмарене мислення залежної людини.

Текст - суцільний потік, без розбивки на розділи чи діалоги.

Ні, діалоги тут є, але вони вписані в суцільний текст без виокремлення, тож не завжди зрозуміло, чи то вже пряма мова, чи авторська. І хто саме говорить.

Втім, щойно трохи зануришся, цей потік буквально затягує і несе, тож читається на одному - затриманному - диханні. І трохи крутиться в голові.

Як на мене, автор передав стан свідомості залежної людини просто ідеально. І переконливо зобразив виворітний бік американської мрії.

Це історія, в якій декілька героїв поступово втрачають себе без залишку. Якщо вони і мають якісь мрії і прагнення на початку, зрештою не лишається нічого окрім залежності.

Дуже глибокий психологізм. Можна зазирнути в голову кожного персонажа і побачити, як крок за кроком вони падають у прірву. Чому не помічають небезпеки і не зупиняються вчасно. Як зрештою легко впасти на найглибше дно і дійти до повної безвиході, звідки вже ніколи не буле вороття.

Важка, але варта уваги. Така, що підіймає багато тем доя роздумів - бо окрім залежності, тут йдеться і про стосунки між людьми, моральні принципи, самотність в соціумі, конфлікт батьків і дітей та багато іншого.

Хоча все так чи інакше таки зводиться до залежності.

Екранізацію я дивилась дуже давно і пам‘ятаю не чітко, але планую переглянути повторно, щойно трохи відійду від книги.

Ця книга викликала в мене різні емоції: нерозуміння, розчарування, сум, співчуття. Спочатку я очікувала від неї дуже багато, а згодом - захопилась і не могла дочекатися, коли дізнаюсь, чим усе закінчиться.
⠀
«Реквієм по мрії» вийшла в циклі книг «КУЛЬТREAD» - серії художньої літератури, яка включає культові книги світового рівня. Я вже давно хотіла її прочитати, а тут - видання з новою обкладинкою та ілюстраціями на форзаці!
⠀
Ця історія має дві лінії. В одній йдеться про Сару - вдову, яка проводить свої дні за переглядом різних телешоу. Вона від цього залежна. А одного разу їй приходить лист, що вона й сама потрапить на програму. Сара в захваті, це її мрія. Але для цього вона хоче схуднути, щоб її улюблена сукня підійшла. Допоможуть в цьому пігулки.
А в другій частині йдеться про її сина Гаррі, його друга Тайрона та дівчину Меріон. Вони - наркозалежні. Та одного дня в них виникає ідея про свій бізнес і майбутнє здається таким прекрасним.
⠀
Книга не поділена на розділи, але ці частини постійно чергуються і майже не переплітаються, крім того факту, що Гаррі - син Сари. Особливість книги - тут дуже великі абзаци, а діалоги взагалі не виділені. Це схоже на стиль Салі Руні. І спочатку було важкувато, бо я плуталась в діалогах. Але згодом звикла до такого тексту. Кожен герой має свою манеру розмови, тому вже по якихось словах можна було відслідкувати, хто то говорить.
⠀
Попри відсутність оформлення діалогів, книга дуже легко читається. Стиль автора приємний, на тексті взагалі не спотикаєшся.
⠀
Сама історія спочатку дарує читачеві, як і героям, відчуття, що все буде добре, мрії Сари, Гаррі, Тайрона та Меріон можуть стати реальністю. Але з кожною сторінкою, яка наближала кінець книги - це відчуття зникало, натомість зʼявлялось відчуття безнадії. Герої із самого початку обрали не той шлях, який може допомогти досягти їхні мрії.
⠀
Ця книга про самотність, кохання, дружбу, залежності, наші вибори та втрати