Тихий орендар

• Психологічний трилер про серійного вбивцю, розказаний його найближчими людьми • Роман порівнють з «Кімнатою» Емми Доног’ю, «Загубленою» Ґіліян Флінн та «Дівчиною в потягу» Поли Гоукінз Ейден Томас - зразковий сім’янин. Усі, хто знайомий з ним, цінують його доброту й готовність прийти на допомогу. Утім, чоловік має одну страшну таємницю… Він викрадач і серійний убивця жінок. Після смерті дружини Ейден разом із донькою Сесілією переїжджає в новий дім. Та вони тут не самі: з ними мешкає й остання Ейденова жертва - жінка, яку він називає Рейчел і видає за орендарку кімнати у своєму будинку. Чоловік упевнений, що після років страшного ув’язнення та тортур вона мовчатиме й навіть не спробує втекти. Але Рейчел втрачати нічого. Вона піде на все, щоб визволити себе, а також урятувати від Ейдена його доньку та жінку на ім’я Емілі, яку вбивця обрав за наступну мішень. Ейденова таємниця ось-ось може бути розкрита…  

Клеменс Мішлон створила класику з першої спроби. "Тихий орендар" - це смілива й цілком переконлива, надзвичайно майстерна оповідь. Хто при здоровому глузді спробує написати твір від першої, другої та третьої особи? Відтак авторці вистачило снаги справді це зробити!

Джеймс Паттерсон

Про автора: Клеменс Мішлон - американська журналістка французького походження. Пише для The Independent статті, які стосуються реальних злочинів, а також є культурною й літературною оглядачкою.

Коли я сама собі починаю нагадувати міфічну бабусю-що-розмовляє-з-телевізором, значить, книга вдалася.

✏️Бо саме цим — сварками з героїнями — я й займалася чи не весь текст. «Ти ненормальна? Ти що, не бачиш, до чого все йде?» або «Та фіглі ти тупиш, наче той віслюк поміж двох куп овочів! Відкрий очі! Біжи!» або «Ага, ну так, ну так, оце ще піди за ним у темний куток підвалу, де проглядаються важкі інструменти!»

✏️Як ви розумієте, трилер дійсно вдався на славу. Він захопливий, трішки незвичною подачею (зміна оповідачів і граматичної особи, від якої йде оповідь), напружений саме внутрішнім тиском, а не описами «кров-кишки-розчленування». 

✏️Хоча й знизити цей тиск можна досить просто: почавши прискіпуватися до реалістичності описуваних подій.

✏️Отак поставиш сам собі запитання типу «Реально? Роками не навідуватися у власний сарай? Що ж ти за хазяйка тоді?», і зразу стає легше — та це просто вигадка, це книга, щоб розважитися, попустися.

❌А от дійсно суттєвих зауважень до твору в мене лишилося тільки два.

❌Перше: повна відсутність бодай якогось позитивного чоловічого героя. Ми бачимо відвертого злочинця-маніяка й цілий ряд чоловічих тіней із забарвленням від ніякого до поганого.

❌Друге: абсолютна незрозумілість мотивів головного злочинця. Ну окей, він маніяк-убивця й робить те, що робить, щоби що? Я розумію, форма подачі не передбачає голосу протилежної сторони, але ж якщо вже ми скачемо з однієї голови в іншу, то можна було б хоч разок і в той бік заскочити.

Якось це все вкупі погіршує загальне враження від книги однобокістю й тенденційністю. Хоча читати дійсно цікаво-захопливо. Чудовий варіант для поціновувачів жанру насправді.