Одіссей, воїн і мандрівник, повертається на Ітаку після двадцяти років блукань. Але вдома не знаходить ані своєї дружини Пенелопи, ані свого сина Телемаха. Він розуміє, що став на хибний шлях і тепер мусить виправити власні помилки. Одіссей здійснить свою подорож у зворотному напрямку, від Ітаки до Трої. Він знову зустрінеться з Сиренами, знову відвідає землю Навсикаї, знову буде на островах Каліпсо та Цирцеї, знову спуститься в царство Аїда. Крок за кроком він дедалі краще розумітиме головні сили, які скеровують його життя: кохання, смерть, провину, красу і втрату.
Ловець океану
Автор
Володимир Єрмоленко
В наявності
250 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
250 грн
1
Про книжку
Код товару
107107
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Кількість сторінок
216
Формат (мм)
200
x 130
Вага
0.26
ISBN
9786176793717
Опис
Враження читачів
Якби Міядзакі чи Малік взялись екранізувати "Улісса" Джойса, вийшов би "Ловець океану".
Внутрішня подорож Одіссея перемежовується з зовнішньою. Де снують велетенські кити й холодне солоне море б'є навсібіч. Це мені найбільше відгукнулося у романі - зображення Стихії на гігантському, космічному рівні. Найулюбленіший епізод - сходження до Аїду, де змалювання природи царства мертвих щемко передає його сенси.
Але емоційно книга мені не зрезонувала. Головним чином через стиль автора, в якому риторика переважає над художністю. Писав філософ, зрозуміло, і я сама люблю нюн-фікшн доробок Єрмоленка. Проте через цей риторичний стиль я не змогла знайти для себе якихось глибоких інтелектуальних чи емоційних одкровень в тексті.
І вже навіть не заїкатимусь про образи жінок як manic pixie dream girls. Бо це, на жаль, досі поширений троп серед українських письменників-чоловіків.
Втягнулась у книгу з середини, де цікаво обіграна Скілла та інші міфологічні персонажі й загалом побільшало подієвості та художності.
Якщо ви хочете напитись солоної води з моря, не напиваючись її, - ця книга для вас.
Внутрішня подорож Одіссея перемежовується з зовнішньою. Де снують велетенські кити й холодне солоне море б'є навсібіч. Це мені найбільше відгукнулося у романі - зображення Стихії на гігантському, космічному рівні. Найулюбленіший епізод - сходження до Аїду, де змалювання природи царства мертвих щемко передає його сенси.
Але емоційно книга мені не зрезонувала. Головним чином через стиль автора, в якому риторика переважає над художністю. Писав філософ, зрозуміло, і я сама люблю нюн-фікшн доробок Єрмоленка. Проте через цей риторичний стиль я не змогла знайти для себе якихось глибоких інтелектуальних чи емоційних одкровень в тексті.
І вже навіть не заїкатимусь про образи жінок як manic pixie dream girls. Бо це, на жаль, досі поширений троп серед українських письменників-чоловіків.
Втягнулась у книгу з середини, де цікаво обіграна Скілла та інші міфологічні персонажі й загалом побільшало подієвості та художності.
Якщо ви хочете напитись солоної води з моря, не напиваючись її, - ця книга для вас.