Філософські есеї про низку письменників і письменницю. Мені особливо сподобалися і запам'яталися розповіді про Казанову, Ґарі і Зонтаґ. Чи зможу я вільно оперувати фактами, наведеними в книжці? Ні. Чи варто ще раз її перечитати, щоб краще зрозуміти? Авжеж. Коли на це буде час? Філософське питання.
Анонім
Перше знайомство з автором і таке вдале! Тут є й філософія, й історія, й література. Звісно моментами було складно осягнути всю глибину, але на це ж і є філософія, щоб її не розуміти :)
Дуже рекомендую для загального розвитку, — я впевнена, що не всі ми знаємо, що Казанова — не вигаданий персонаж, а реальний письменник з доволі насиченою біографією ❤️
Анонім
Якби Міядзакі чи Малік взялись екранізувати "Улісса" Джойса, вийшов би "Ловець океану".
Внутрішня подорож Одіссея перемежовується з зовнішньою. Де снують велетенські кити й холодне солоне море б'є навсібіч. Це мені найбільше відгукнулося у романі - зображення Стихії на гігантському, космічному рівні. Найулюбленіший епізод - сходження до Аїду, де змалювання природи царства мертвих щемко передає його сенси.
Але емоційно книга мені не зрезонувала. Головним чином через стиль автора, в якому риторика переважає над художністю. Писав філософ, зрозуміло, і я сама люблю нюн-фікшн доробок Єрмоленка. Проте через цей риторичний стиль я не змогла знайти для себе якихось глибоких інтелектуальних чи емоційних одкровень в тексті.
І вже навіть не заїкатимусь про образи жінок як manic pixie dream girls. Бо це, на жаль, досі поширений троп серед українських письменників-чоловіків.
Втягнулась у книгу з середини, де цікаво обіграна Скілла та інші міфологічні персонажі й загалом побільшало подієвості та художності.
Якщо ви хочете напитись солоної води з моря, не напиваючись її, - ця книга для вас.
Анонім
Котолог
