«Якщо ти покажеш на мапі, де розташований Курдистан, то я просто піду й не зроблю ані тобі, ані твоїм дітям боляче!»
Отже, трилер «Падіння», дебютна робота Ті-Джей Ньюман, стюардеси й колишньої працівниці книгарні з благословенної землі Америки!
❗️Обережно, мабуть, будуть спойлери!❗️
Тож ми маємо літак, повний людей, що просто хочуть звично дістатися Нью-Йорка, а пілотує безжурний і мужній Командор Білл Гоффман. Маємо симпатичну й незворушну стюардесу Джо. Роль холоднокровного та чарівного радиста Морзе виконує бортпровідник Великий Татко (45 кг живої ваги на 165 см), а замість «незрівнянної міс Мурпл у ролі міс Бурпл» — блогер-мільйонник Рік Раян, котрий весь час польоту перебуває чи не в прямому ефірі в інстаграмі (реально?).
Весь цей компот летить під віддаленим дулом пістолета, адже десь там на землі родину мужнього Командора тримає в заручниках чувак у поясі шахіда, який змушує пілота розбити літак. Бо, бач, американці зрадили його народ, коли вивели свої війська з Курдистану! Як вони могли, фу! «Ми ж просто хотіли жити, як ви, а ви, а ви, вам плювати на інші народи, ви привілейовані й плачете, коли машина збиває собаку, а не коли щось там відбувається в Сирії!»
Як ви розумієте, серйозно сприймати те, що відбувається на сторінках трилера, дуже й дуже важко, адже це буквально набір кінематографічних клішованих сцен, розташованих у певному порядку, появу яких ти здатний передбачити буквально до міліметра.
До того ж концентрація патріотичного пафосу (ну, знаєте, оці стандартні американські палкі-промови-до-натовпу-що-заряджають-людей-на-перемогу!) просто зашкалює. Гарний фільм дозволяє собі їх буквально одну на півтори години екранного часу перед фінальною битвою Добра проти Зла. Тут же їх штук п’ять на 300+ сторінок, довільно розкиданих там і сям.
Та ще й купа нестикувань в умовах сюжету, що викликають складне обличчя, типу: «Шо?» Наприклад, спочатку терорист тримає родину пілота в заручниках у їхньому домі, але потім перевозить у фургоні для вантажних перевезень кудись подалі, а будинок вибухає від того, що в щілину для пошти активіст одного з політиків кидає флаєр. Два питання: як і коли терорист устиг аж так сильно замінувати будинок, якщо він постійно фейстаймиться з пілотом (так, вони там через фейсбук дзвонили один одному, уявляєте? 🤪) і тримає в руці пульт від детонатора? Друге питання: куди подівся водій фургона, адже цей фургон просто приїхав на їхню вулицю до сусідів?
І таких от нюансів — повно.
А ці діалоги! «Якщо ти дозволиш мені не розбивати літак, я займуся самоосвітою і дізнаюся все про твій народ, твою культуру!» — «Ні, пізно! Ви, американці, вже зрадили нас!»
Єдине справді цікаве й позитивне, що можна знайти у трилері, так це певні деталі та секретики щодо того, як працює служба бортпровідників на літаках США. Що саме і як було змінено після 11.09. Як проходить перевірка пасажирів і членів екіпажу. Що відбувається на кубрику під час польоту, які є правила й що є особливого в підготовці провідників до їхньої роботи.
Щодо раджу чи не раджу — вирішуйте самі. Мені особисто інколи було аж незручно від іспанського сорому, особливо в надто клішованих епізодах. Хоча загалом написано без графоманії. Просто видається так, наче учениця художньої школи, розумничка-відмінничка, ретельно скопіювала якусь відому картину, і, хоча помилок у техніці немає, душі у творі також не з’явилося. Ніби гарна, але ксерокопія.
