НУАР ПО-УКРАЇНСЬКИ

Слідчий Олег Самчук отримує черговеве завдання, в якому він має знайти зниклу бізнесменку Оксану.

Під час пошуків Олег розкриває в собі найстрашніші сторони… та і взагалі багато героїв детективу зовсім не ті, якими я їх уявляла собі.

Хто викрав жінку? Що з нею? Все це ми зрозуміємо читаючи цю неймовірну книгу. Я не думала, що вона буде настільки цікавою!

Сюжет так закручений, що коли ти зрозумієш, хто монстр в цій історії, будеш шокований! Мені дуже сподобалась ця книга, вона заворожує і не відпускає.

Мало книг, які викликають у мене такий вихор суперечливих емоцій, як викликав «Нуар по-українськи». Я навіть не можу визначити, до якого жанру його віднести, бо це щось середнє між детективом, драмою, еротикою, що дуже межує з порнографією і психологічним трилером.

З цієї книги, як і з попередньої «Фабрика», очевидно, що Симору Гласенку близька тема міліцейсько/поліцейської системи. Адже злочинці і поліцейські йому вдаються дуже кінематографічними, от щодо решти персонажів, то є свої нюанси.

Сюжетний задум має величезний потенціал стати класною саме детективною історією, адже події книги розгортаються довкола зникнення місцевої бізнесвумен Оксани, яку знайшли в готелі іншого міста на межі передозування.
І тут починається «але»… Але Оксана розповідає слідчому не про викрадачів, а свою любовну історію чи, швидше, історію свого адюльтера.

Ну і далі понеслося, але в сюжеті стільки речей, які не стикуються між собою, що в усю цю історію зовсім не віриться; але іноді персонажі роблять такі безглузді речі, як от слідчий записує дату і місце зустрічі з інформатором «опівночі біля водонапірної башти» на папірці. Ну і головне але… але від надміру усіх цих персів, скіпетрів, що дарують насолоду і розведених стегон втрачається сама історія.

Варто зазначити, що книга читається дуже швидко, головний антагоніст вправно уникає підозри аж доки автор майже прямо називає його. Оповідь ведеться не хронологічно, тому розділ за розділом складається пазл подій в цілісну картину.

Окремо маю відмітити філігранні пейзажі, витончені епітети, які хочеться цитувати, від яких хочеться вирушати у подорож і споглядати. Споглядати природу, а не людей.