Симор Гласенко

"Але вся чарівність гріха у його спокуті. Адже тільки любов'ю та милосердям спокутуються вони. Лише любов'ю та милосердям до ближнього свого".

Відразу скажу, що ця книга справила на мене надзвичайне враження.

🍂Молодий фельдшер приїздить у Богом забуте селище Крутояр, що на Поділлі. Тут живе впертий, затятий, норовливий народ, який завше вороже налаштований до чужинців. Є свої місцеві авторитети , а крутоярці нагадують стадо, що покірно кориться вожаку. Тут панує тотальна байдужість: байдужість, яка вбиває.

Що робить молодий, але вже досвідчений лікар у такій глушині?
Він відбуває покуту, яку сам собі добровільно призначив. Це його заслання. Чоловік прагне такої бажаної тиші та не дозволяє сонячним променям проникнути у його зранену душу. Він не має права насолоджуватись цим життям.

Та спокою лікар тут не знайде.Він стане свідком потужного протистояння місцевого авторитета та біженця із Донецька, який залишив свою землю, "адже ті, кого він називав друзями і в чию порядність беззастережно вірив, одного дня направили на нього зброю і вигнали з власної землі".

Ця конфронтація відбивається на мешканцях всього села, приносить розруху, примножує ненависть, запалює гнів.

🍂 Сам автор називає свій твір "подільською готикою". І справді, ця похмура атмосфера, як настоянка зі смутку, ворожості та містики, немов п'янить читача.

Дуже детально прописані персонажі, навіть другорядні, що дає можливість яскраво їх уявити. Читаючи, я ніби бачила це село з усіма мешканцями, відчувала в повітрі цю жахливу напругу, бомбу сповільненої дії, яка от-от мала вибухнути.

Мені видавалось, що я забувала дихати, коли поринала в цю історію. У мене було відчуття, що я читаю котрогось із класиків: така поетична мова, мальовничі описи природи.
А на додачу ще й дрібка східної філософії: медитація та аромат пряного масала-чаю, який я хочу якось спробувати)
Все це зачаровувало.

🍂Ця книга про добро і зло, про любов і ненависть, про світло і темряву, які завжди крокують поруч. І лише від нас залежить: пам'ятати чи пробачити собі, близьким, дозволити темряві поглинути себе цілком і повністю чи відпустити її назавжди 🥹

Якщо ви шукаєте книгу для роздумів, ту, яка ще довго триматиме вас у полоні, яка змусить замислитись над сенсом життя, то обов'язково зверніть увагу на цей твір.
Тепер я мрію прочитати всі книги цього автора.

Скажу, що мені ця книга вау🔥 Вона зовсім не популярна, але даремно! Історія вражає в саме ♥️ Фінал непередбачуваний!

Коротко про що книга - молодий фельдшер приїздить у глухе село, де жителі дуже скептично ставляться до лікарів. Чоловіку доведеться багато чого прожити з місцевими людьми.
Автор чудово розкрив персонажів та побудував гарний сюжет, де кожного героя можна осуджувати і виправдовувати водночас.
Спочатку я була шокована поведінкою Лізи, поки не зрозуміла її. Фельдшера я часом зовсім не розуміла, а до Уварових я поставилась як все село, хоча вони не такі як думала. Жанна, то жахлива жінка, її я зрозуміти не могла.

Попереджаю, що в книзі багато матів, прям дуже, але мені це не завадило насолодитися історією. Вони навпаки ніби створили ефект присутності читача в моменті між розмовами людей.

Слідчий Олег Самчук отримує черговеве завдання, в якому він має знайти зниклу бізнесменку Оксану.

Під час пошуків Олег розкриває в собі найстрашніші сторони… та і взагалі багато героїв детективу зовсім не ті, якими я їх уявляла собі.

Хто викрав жінку? Що з нею? Все це ми зрозуміємо читаючи цю неймовірну книгу. Я не думала, що вона буде настільки цікавою!

Сюжет так закручений, що коли ти зрозумієш, хто монстр в цій історії, будеш шокований! Мені дуже сподобалась ця книга, вона заворожує і не відпускає.

Мало книг, які викликають у мене такий вихор суперечливих емоцій, як викликав «Нуар по-українськи». Я навіть не можу визначити, до якого жанру його віднести, бо це щось середнє між детективом, драмою, еротикою, що дуже межує з порнографією і психологічним трилером.

З цієї книги, як і з попередньої «Фабрика», очевидно, що Симору Гласенку близька тема міліцейсько/поліцейської системи. Адже злочинці і поліцейські йому вдаються дуже кінематографічними, от щодо решти персонажів, то є свої нюанси.

Сюжетний задум має величезний потенціал стати класною саме детективною історією, адже події книги розгортаються довкола зникнення місцевої бізнесвумен Оксани, яку знайшли в готелі іншого міста на межі передозування.
І тут починається «але»… Але Оксана розповідає слідчому не про викрадачів, а свою любовну історію чи, швидше, історію свого адюльтера.

Ну і далі понеслося, але в сюжеті стільки речей, які не стикуються між собою, що в усю цю історію зовсім не віриться; але іноді персонажі роблять такі безглузді речі, як от слідчий записує дату і місце зустрічі з інформатором «опівночі біля водонапірної башти» на папірці. Ну і головне але… але від надміру усіх цих персів, скіпетрів, що дарують насолоду і розведених стегон втрачається сама історія.

Варто зазначити, що книга читається дуже швидко, головний антагоніст вправно уникає підозри аж доки автор майже прямо називає його. Оповідь ведеться не хронологічно, тому розділ за розділом складається пазл подій в цілісну картину.

Окремо маю відмітити філігранні пейзажі, витончені епітети, які хочеться цитувати, від яких хочеться вирушати у подорож і споглядати. Споглядати природу, а не людей.