Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса

Оксана Забужко - це видатна українська письменниця, поетеса, есеїстка та літературознавець, відома своїми глибокими та емоційними творами, що охоплюють різноманітні теми від історії та політики до особистої ідентичності. Забужко володіє міжнародним визнанням як літературний гурман, її твори перекладені багатьма мовами та відзначені численними нагородами.

"Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса " Оксани Забужко - це вражаюча подорож у світ української культури та ідентичності через призму літературознавства, мемуару та інтелектуального детективу. Авторка вдало поєднує особисті роздуми та дослідження з історичними фактами, щоб розкрити глибокий зміст та значення української спадщини.

Читаючи цю книгу, я відчула, що йду від сімейних спогадів до глибоких досліджень історії України. Авторка майстерно перетинає особисте з загальним, що робить книгу цікавою і змістовною.

Мені сподобалася різноманітність стилів у книзі. Забужко використовує різні жанри, створюючи враження подорожі у світ думок та пошуків. Її мова доступна і зрозуміла, що робить читання приємним і легким.

Рекомендую "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса" всім, хто цікавиться українською культурою та історією. Ця книга дасть вам нові ідеї та перспективи на розуміння нашої національної спадщини.

У 2014 році відвідали ми з чоловіком наш музей Антона Чехова на Луці (раніше село біля Сум, зараз околиця). Гостював там Чехов з родиною у поміщиків Линтварьових. Мешкав у тому флігелі, де зараз розташований музей, а сама садиба, як у нас часто буває, наразі розвалюється. Так ось, замовили ми екскурсію, і для мене вона була така шаблонна - "вплив великого російського письменника" і бла-бла-бла. Ні, насправді вплив був, але трохи інакший

Невелика за обсягом, але дуже цікава і знакова книга. Мені вона дуже сподобалася, я була згідна мало не з усіма твердженнями авторки і нарешті зрозуміла, що не одна так ставлюся до літератури, у т.ч. і російської.

Присвячена книжка архіваріусу Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксані Міяковській-Радиш. Але не лише їй. Усім жінкам - українкам того часу, які пронесли свій вільний дух через життя, пристосовувалися, але мали неабиякий вплив на культурницьке, просвітницьке життя України, імперії, у якій вони жили, а потім і світу.

Їхні знання та світогляд висходили ще з доби козаччини. А нам завжди було чим пишатися.

Оксана Забужко висвітлює багато цікавих тем, і щодо мови також, але я не хочу їх переказувати, натомість активно раджу прочитати цю книгу.

Завершити ж хочу цитатою про "моїх" Линтварьових:

"Наталя Линтварьова була вчителькою, Зинаїда і Олена - лікарками, одними з перших у Росії (привіт від Пчілчиної Люби Калиновської!), і в Луці не тільки пили чай та каталися на човнах, як це уявляється нині нашим аматорам "русской усадебной культуры", там, як звичайно в "украинофилов", "працювали для своего народу": працювали в земстві, вели прийом хворих .."

І саме тут Чехов і познайомився з новим для себе типом жінок, який пізніше і описав у своїх творах. Майстерно описав!

А вишневий сад? Чи багато ви бачили у 19 столітті вишневих садів під Москвою? А на Луці він був, і три сестри теж були.

У книзі «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» Оксана Забужко майстерно використовує різні жанри, щоб розкрити складні питання української ідентичності, пам'яті та відповідальності, а саме поєднання мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Це новий твір авторки сучасної української літератури, лауреатки Шевченківської премії, присвячений пам’яті емігрантки Оксани Міяковської-Радиш з давнього шляхетського роду. Книга потрапила до короткого списку премії Книжка року ВВС 2021.

Забужко вміло пов’язує події 150-річної давнини із сучасністю, захопливо розповідаючи про життя Оксани Радиш – дочки відомого українського історика, архівіста, літературознавця, одного із засновників музею Тараса Григоровича Шевченка – Володимира Міяковського. Оксана Радиш продовжила архівну роботу свого батька в США, була сподвижницею збереження української мови. З її об’ємного архіву Оксана Забужко і черпала багатий історичний матеріал, гостюючи в Нью Йорку. У своєму безмежно патріотичному пізнавально-філософському творі авторка розкриває зв’язок сім’ї Маяковських з Антоном Чеховим, який часто проводив літо у їх маєтку на Сумщині.
Недоліком цього твору є довгі складні речення, в яких виражено багато різних думок, які не дозволяють сконцентруватися на одному. З огляду на зазначене книга може важко сприйматися юному читачеві. Також деякі моменти книги можуть здатися складними для тих, хто не знайомий з українською історією та культурою. Читачі можуть вважати, що темп розповіді трохи сповільнений.

Важливо зазначити, що ці недоліки не роблять книгу менш цінною. Її глибина, ерудиція та емоційність роблять її важливим внеском у розуміння українського минулого та сьогодення. Вона наповнена влучно сформульованими тезами, які кожен українець має викарбувати собі в пам’яті або ж принаймні виписати, щоб перебороти те почуття меншовартості, яке століттями в нас вирощували. Авторка зуміла в 90 сторінки вкласти зміст, який письменники часто не здатні вкласти у кілька томів.

Рецензована книга заслуговує на рекомендацію до прочитання. Вона буде цікава як широкому загалу читачів, так і фахівцям з історії, літератури та культури. Це глибинний та емоційний твір, який змушує думати, відчувати та діяти.