Анастасія
Котик
24.03.2024
Новий відгук
У книзі «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» Оксана Забужко майстерно використовує різні жанри, щоб розкрити складні питання української ідентичності, пам'яті та відповідальності, а саме поєднання мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Це новий твір авторки сучасної української літератури, лауреатки Шевченківської премії, присвячений пам’яті емігрантки Оксани Міяковської-Радиш з давнього шляхетського роду. Книга потрапила до короткого списку премії Книжка року ВВС 2021.
Забужко вміло пов’язує події 150-річної давнини із сучасністю, захопливо розповідаючи про життя Оксани Радиш – дочки відомого українського історика, архівіста, літературознавця, одного із засновників музею Тараса Григоровича Шевченка – Володимира Міяковського. Оксана Радиш продовжила архівну роботу свого батька в США, була сподвижницею збереження української мови. З її об’ємного архіву Оксана Забужко і черпала багатий історичний матеріал, гостюючи в Нью Йорку. У своєму безмежно патріотичному пізнавально-філософському творі авторка розкриває зв’язок сім’ї Маяковських з Антоном Чеховим, який часто проводив літо у їх маєтку на Сумщині.
Недоліком цього твору є довгі складні речення, в яких виражено багато різних думок, які не дозволяють сконцентруватися на одному. З огляду на зазначене книга може важко сприйматися юному читачеві. Також деякі моменти книги можуть здатися складними для тих, хто не знайомий з українською історією та культурою. Читачі можуть вважати, що темп розповіді трохи сповільнений.
Важливо зазначити, що ці недоліки не роблять книгу менш цінною. Її глибина, ерудиція та емоційність роблять її важливим внеском у розуміння українського минулого та сьогодення. Вона наповнена влучно сформульованими тезами, які кожен українець має викарбувати собі в пам’яті або ж принаймні виписати, щоб перебороти те почуття меншовартості, яке століттями в нас вирощували. Авторка зуміла в 90 сторінки вкласти зміст, який письменники часто не здатні вкласти у кілька томів.
Рецензована книга заслуговує на рекомендацію до прочитання. Вона буде цікава як широкому загалу читачів, так і фахівцям з історії, літератури та культури. Це глибинний та емоційний твір, який змушує думати, відчувати та діяти.
Забужко вміло пов’язує події 150-річної давнини із сучасністю, захопливо розповідаючи про життя Оксани Радиш – дочки відомого українського історика, архівіста, літературознавця, одного із засновників музею Тараса Григоровича Шевченка – Володимира Міяковського. Оксана Радиш продовжила архівну роботу свого батька в США, була сподвижницею збереження української мови. З її об’ємного архіву Оксана Забужко і черпала багатий історичний матеріал, гостюючи в Нью Йорку. У своєму безмежно патріотичному пізнавально-філософському творі авторка розкриває зв’язок сім’ї Маяковських з Антоном Чеховим, який часто проводив літо у їх маєтку на Сумщині.
Недоліком цього твору є довгі складні речення, в яких виражено багато різних думок, які не дозволяють сконцентруватися на одному. З огляду на зазначене книга може важко сприйматися юному читачеві. Також деякі моменти книги можуть здатися складними для тих, хто не знайомий з українською історією та культурою. Читачі можуть вважати, що темп розповіді трохи сповільнений.
Важливо зазначити, що ці недоліки не роблять книгу менш цінною. Її глибина, ерудиція та емоційність роблять її важливим внеском у розуміння українського минулого та сьогодення. Вона наповнена влучно сформульованими тезами, які кожен українець має викарбувати собі в пам’яті або ж принаймні виписати, щоб перебороти те почуття меншовартості, яке століттями в нас вирощували. Авторка зуміла в 90 сторінки вкласти зміст, який письменники часто не здатні вкласти у кілька томів.
Рецензована книга заслуговує на рекомендацію до прочитання. Вона буде цікава як широкому загалу читачів, так і фахівцям з історії, літератури та культури. Це глибинний та емоційний твір, який змушує думати, відчувати та діяти.
Полиць поки немає