Гео Шкурупій

«кожний свідомий українець мусить бути проти війни. йому ні за кого й ні за що воювати. він мусить памʼятати, що потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зі своїми братами українцями, що були під владою австрії.»

перша світова війна. українці, які боряться з обох ворожих сторін. українець проти українця.

перед нами постає українець - стефан бойко, що проживав часи першої світової війни. українець, що був революціонером та виступав проти влади царя російської імперії.

також перед нами постає росіянка - євгенія барк. дівчина, яка бачить вихід лише у війнах, уперто романтизуючи ці події. вона шукає слави у війні більше ніж перемоги своєї країни.

два зовсім різних персонажі, яких звела доля. два зовсім різних світобачення, за яким було так цікаво спостерігати під час читання. звісно одне з них дуже дратувало :)

я була вражена сміливістю гео шкурупія, так як роман написаний в 20-30-х рокі ХХ століття. за деякі його підняті теми (окей, майже за всі..) можна було добряче отримати по голові.

«— Хто ти такий, Тороко? - спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?...
⁃ Який ще він вірмен? - відповів за нього Сльозкін,
⁃ він хахол!..
⁃ Я тобі дам хахол! — ображається Торока. —
Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»

загалом роман може не викликати у вас велику кількість емоцій та вражень, але думок - так! це й справді роман для роздумів, з приводу долі українців під час першої світової війни. і я дуже раджу познайомитися з цим твором, аби побачити шматочок історії через призму світобачення двох різних персонажів.

"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки".

Не втомлююся шукати такі влучні цитати.

Знову про війну, цього разу про Першу світову. Стефан Бойко прекрасно розуміє, що він, як українець, не хоче вмирати за російського царя і "отєчєство". Але як врятуватися від окопів Першої світової війни? І хто така Жанна?

Письменник показує інтелігенцію, молодого українця, який мріє про зміну світового устрою і революцію. Поряд з ним Євгенія, Жанна, як її називають. Потрапивши під вплив пропаганди, Жанна розуміє, що без неї військо німців не переможе. Вона має їхати на фронт, щоб засоромити дезертирів своєю мужністю. Але війна геть не така, як про неї пишуть в агітках і пропагандиських журналах. Оце вона побачить на власні очі, але які висновки зробить? Моментами читати про жіночий батальйон смішно, але переважно сумно.

Війна страшна. А коли не розумієш, за що воюєш, то особливо важко.

"Спершися на ґранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Европу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі".

Я не знаю, як він наважився таке написати. Гео Шкурупія розстріляли у 1937. Йому було 34.

Рекомендую вам роман, якщо зараз ви у змозі читати про війни, бо ця тема у книзі переважає.

Одна з найкращих книг Неканонічного канону і загалом з української літератури, яку я читала.

Тут є іронія, але автор не здається циніком. Тут є трансформація героїні, але не остаточна, вона передбачувана, проте все одно цікава. Тут є любовна лінія, але без геппі енду. Тут є лиходій, але й супергерої знайдуться. Тут є особисте, та загального теж вдосталь.

Історія динамічна, спонтанна, цікава, не тривіальна, часом смішна, але й трагічна.
А ще тут багато красивого зимового Києва, любові й уваги до нього.

Про цього автора та книгу я раніше не чула. Але прочитавши анотацію, зацікавилась. З неї здалось, що книга мені буде цікавою. Можливо, я мала завищені очікування, але виявилось, що це не дуже моє.
⠀
Події в книзі відбуваються 1917 року під час Першої світової війни. Серед головних героїв - українець Стефан Бойко, а також аристократка, донька професора, любителька росії Жанна. Стефан не піддається пропагандистській істерії, він не хоче воювати проти своїх же і не хоче гинути за панів та окупаційну владу, він - революціонер і хоче жити у вільній Україні. Натомість Жанна легко піддається пропаганді та маніпуляціям, вона романтизує війну, допоки сама не опиняється на фронті у складі так званого жіночого батальйону смерті.
⠀
У книзі доволі описів самої війни. Справді дуже реалістично все зображено, багато деталей саме про воєнне життя солдатів, водночас також вистачає роздумів на філософські теми, які подеколи мені трохи нудно було читати.
⠀
Сама оповідь не динамічна, а сюжет дуже повільно рухається і, я б навіть сказала, що нелінійно.
⠀
Книга називається «Жанна-батальйонерка», але при цьому автор лише в другій частині оповідає про ці батальйони й коротко змальовує участь Жанни в ній. Мені не вистачило фокусу або на Стефану, або на Жанні, щоб через одного героя показати історію, але глибоко та із зануренням у його болі та прагнення.
⠀
Загалом це книга-контраст для мене. Де автор протиставляє любов Стефана до України та його мрії про незалежність та любов Жанни до росії; свідомий вибір Стефана та Жаннау, яка повністю піддалась російській пропаганді; реальність війни очима Стефана та його побратимів і героїзацію війни та лицарства міркуваннями Жанни (пізніше їй довелось зіштовхнутися з реальністю).
⠀
Хоча сам текст доволі приємно написаний і легко читається. А деякі думки Стефана мені відгукувались і навіть перегукувались із сьогоденням.