Ідея цікава, але, як і в будь-якій збірці короткої прози різних авторів, твори дуууже різні за рівнем. Є чудові, як-от "І прийде холод" Катерини Перкур - абсолютна зірка цієї збірки; є хаотичні, де в певний момент починаєш губитися в тому, що відбувається, як у "Кобзі" Інни Тукалевської; є добротні, як "Сіромаха" Вікторії Штепури або "Мурашник" Макса Пшебильського; є нудні, як "Глобус Омани" Яскр; а є й такі, що дивишся на зміст і за назвою взагалі не можеш згадати, що то воно таке. Частині авторів ніби не вистачило місця, щоб розгорнути сюжет і прописати як належить усі думки, які вони хотіли донести.
Загалом для мене збірка виконала свою місію - я ознайомилася з новими для себе українськими авторами і визначилася, з чиєю творчістю хотіла б продовжити знайомство.

Хоч я і полюбляю твори з подібним неспішним сюжетом, але ця манґа, як на мене, відверто нудна. І хоча, як і в попередньому томі, під кінець сюжет стає трохи динамічніший за рахунок нового персонажа, але читати наступні томи "Останньої подорожі дівчат" я уже не буду.

Це дуже естетичне видання з прекрасною затишною атмосферою, цікавим, добрим сюжетом та милими героями. Поціновувачам Гіблі, Макото Шінкая і т.п. читати однозначно.

Це було чудове атмосферне, по-своєму затишне чтиво, не дивлячись на темні подробиці, які ми дізнаємося в процесі розслідування, яке проводить заповзятий Адам. Є певні нюанси, за які зняла одну зірочку, проте вони жодним чином не псують враження від історії. Тож чекатиму на інші пригоди Адама Ламперта та пана малодоброго, бо епілог однозначно натякає, що вони таки будуть.

Після цієї книги виникає лише одне питання — як це розбачити?.. Хотілося почитати якесь легке ненапряжне фентезі, але щось пішло не так.
До купівлі книги спонукав напис на обкладинці «Для прихильників роману «Жорстокий принц» Голлі Блек». На своє щастя трилогію Блек я прочитала до цього «шедевру», бо після такого порівняння уже не наважилася б на неї. Цю книгу не з Блек або Мартіном порівнювати треба, вона біля них і близько не стояла. З перших же сторінок мені настирливо ліз в очі стиль Єлєни Звьоздной і її «Академии проклятий» - все настільки ж примітивно і сопливо. Героїня максимально недалека і непослідовна, всі, в тому числі древні фейрі, сексуально стурбовані, бо на першій же вечері виясняють, чи є у гг статевий партнер і чи любить вона його, що та з радістю їм і розповідає. Ну так, про що ж іще поговорити з друзями нещодавно вбитого вищого фейрі, все ж логічно, чо.

І взагалі в тексті все прекрасно: безсмертні могутні фейрі, одного з яких з легкістю вбиває перша ліпша юна дівчина, а іншого ловить примітивною пасткою; ім’я дівчини Фейра у світі, де фейрі ненавидять і бояться; угода, за якою просту смертну не те що не вбивають, вона навіть потрапляє до двору правителя і з нею поводяться, як зі знатною пані, діляться сімейними та особистими травмами і драмами; знатні кількасотлітні фейрі-воїни з поведінкою і емоціями недолугих підлітків; примітивні діалоги, бісячі страждання головної героїні та багато-багато іншого. Плюс до усього розповідь ведеться від першої особи, а це, на мою думку, ще треба вміти подати. Так от, авторка не вміє, цей прийом лише ще більше здешевив і так недолугий текст. Роман більше схожий на підлітковий фанфік з усіма притаманними цьому жанру штампами і прийомами. Ледве дочитала до половини, але далі вирішила не чинити над собою таку наругу, бо на полиці вистачає і інших значно кращих книжок, які теж чекають свого часу. Тож це моє перше і останнє знайомство з авторкою.