Велич і ницість. Історія про Черчилля

Книга велика, багато літер, немає ілюстрацій... Але, як на мене — дуже важлива, особливо враховуючи реалії нашого життя. І я навіть дещо шкодую, що про неї дізнався і прочитав тільки зараз.
Основа книги — життя британського уряду, ПМ Вінстона Черчилля, його найближчих помічників та родини під час безперервних атак Німеччини на Велику Британію. Жахливі, потворні, відважні чи надихаючі події цього етапу 2 Світової повторюються і в нашому житті певним чином.
Але автор зазирає не тільки в кабінети для засідань політичної чи військової верхівки — він привідкриває двері до особистого життя героїв, що надає книзі додаткової цікавості.
Скільки я всього читав про Черчилля, але вперше дізнався про його своєрідний спосіб підняти собі дух або настрій — вночі перед гостями (серед яких могли бути ну дуже поважні люди) він під військові марші любив показувати різноманітні трюки з вишколу. І тільки спроба уявити таку картину вже викликає емоції.
Тому в принципі, якщо цікавитесь історією, військовою історією, Черчиллем та й взагалі тематикою лідерства — напевне, ця книга стане корисною!

Багато книжок про Черчілля не буває. Так само, мабуть, не буває нецікавих книжок про Черчілля.

Ця книжка про один рік життя Вінстона Черчілля – від 10 травня 1940 року, коли його призначили Прем’єр-міністром Великої Британії. Вона основана на архівних матеріалах і щоденникових запасах людей, які були поряд з Черчіллем в той тяжкий для Британії час.

Ця книжка дуже чітко і ясно демонструє, чому саме Велика Британія, її Король, уряд і народ так розуміють українців, а відтак неймовірно підтримують і безмежно допомагають. Те, що відчували на собі Британія і британці в 1940-1941 роках, відчувають на собі Україна й українці зараз.

То був час не тільки тяжкий, а й переломний, визначальний. І не тільки для Британії, а й для подальшої долі всього світу. Бо під блискавичними ударами гітлерівської Німеччини впали багато країн Європи, а найголовніше – Франція, на опір якої вкрай розраховував британський уряд. Було зрозуміло, що наступного удару зазнає Британія, а якщо вона не встоїть, то вісь «Німеччина–Італія–Японія» пануватиме у світі.

Але Велика Британія встояла. Встояла під загрозою десантування на острів німецьких армій та під багаточисельними й багатоденними авіаційними нальотами люфтваффе на британські міста, підприємства, порти, аеродроми…

Лондон бомбили протягом 57 ночей поспіль… Під час одного з найпотужніших рейдів на Лондон 30 грудня 1940 року палало біля 1 500 пожеж і було знищено 90% лондонського Сіті. Цей наліт був таким ефективним, що британські Королівські ВПС запозичили його тактику для майбутніх рейдів вже на німецькі міста.

Як тоді казали в Лондоні, імовірність загибелі конкретної людини конкретної ночі була невисокою, але ймовірність того, що десь у Лондоні хтось загине, становила 100%. Єдиною запорукою безпеки був щасливий випадок. Один маленький хлопчик на питання «ким він хоче стати, коли виросте – пожежником, пілотом чи ще кимось», відповів: «Живим».

Черчілль ходив по лондонських руїнах, плакав разом з людьми, підтримував їх, а вони його. Ніхто не ремствував, всі були сповнені рішучості і готовності вистояти. І лише просили Черчілля – задай їм у відповідь, щоб мало не було. А він обіцяв і стримував обіцянки: британські пілоти у відповідь бомбили німецькі міста, включно з Берліном.

А ще Черчілль в той тяжкий час знаходив правильні і влучні слова для власного народу. Його промови мали величезне значення для морального духу і стійкості британців.

За словами одного британського урядового службовця Черчілль мав здатність перетворювати «похмурий смуток трагедії на жорстокий, але надійний плацдарм остаточної перемоги».
Попри те, що Британія в 1940-му неймовірно збільшила виробництво літаків та іншого озброєння, Черчілль хотів від США допомоги, великої допомоги: кораблів, літаків, боєприпасів, запчастин, харчів… При цьому, не хотів за це платити. І не тому, що просто не хотів, - у нього закінчувалися гроші.

Влітку 1940 року Черчілль попросив у Рузвельта 50 есмінців для посилення флоту. Причому, ці есмінці були застарілими і американці планували їх списати на металолом. За словами одного американського офіцера, товщини їх корпусів заледве вистачало, щоб «утримувати назовні воду і дрібну рибу».

Проте Рузвельт і Конгрес тягли резину навіть з таким мотлохом, бо не хотіли провокувати Гітлера і зберігали свій нейтральний статус…

Велика Британія, попри тяжкі випробування, не впала, встояла і перемогла тоді – і світ став іншим.