Енн із Ейвонлі

Дуже важко якось зібрати слова до купи, коли намагаєшся пояснити любов.

Це саме те, що я відчуваю до цієї серії, всесвіту, персонажів. В цих книгах прекрасне все! Чого вартує одна лиш атмосфера! Маленька місцина де всі знають один одного, ошатні будиночки, розлогі садки, річки, струмки. Море!

Це ідеально затишне читання, яке занурює в теплий, безпечний світ. Саме та історія, яка відриває від реальності й переносить у мрії ❤️

Книги про Енн Ширлі варто читати порційно. Як хтось писав у мережі: вони доволі солодкі, щоб читати їх від першої й до останньої книги без перерви. От і я роблю такі перерві поміж ними.

Отже, друга частина вже дещо інша. Якщо в «Енн із Зелених Дахів» була ота божевільність із появою рудоволосої Енн, її неочікувані вчинки й потік думок та монологів, в які я просто поринала. То в «Енн із Ейвонлі» Енн подорослішала й посерйознішала. Якось так раптово. Але що ж, у ті часи й у 16-18 вже заміж могли виходити або заручатися.

Енн працює в школі. І це основна тема книги. На цьому фоні є кілька цікавих дискусій про методи навчання й виховання.

І хоча вже немає такого шаленства, як у першій книзі, я все одно хочу прочитати всі 8 книг. Бо мені дуже цікаво бачити, як росте й мудріє Енн Ширлі. Бо попереду ще стосунки з Ґілбертом, як я підозрюю, дім мрії, діти… І мені цікаво, як Енн буде думати й діяти у своєму житті.

Наче якийсь серіал, от справді. Але лише в найкращому сенсі слова. Тим паче, переклад прекрасний - читання справді дає насолоду.

📖«–…У коледжі я хочу навчитися, як прожити життя найповніше й узяти від нього все найкраще, як розуміти й допомагати іншим – і собі теж.
Пан Гаррісон притакнув.
– Еге ж. саме для цього й потрібен коледж – а не для того, щоб випускати пихатих бакалаврів із головами, забитими книжною вченістю так, аж ні для чого іншого там місця вже немає…».

📖«Це питання дивує нас одвіку – що люди бачать у своїх обранцях? Проте як чудово, що всі ми бачимо різне, бо якби всі бачили одне й те саме, то, як казав один старий індіанець, "кожен хотів би мою жінку"».

📖«Я не хочу, щоб вона ставала, як інші люди. Тих інших людей і так забагато довкола».

"Руками скубу птицю, а в уяві блукаю Чумацьким шляхом"

Стільки б років не виповнилося Енн Ширлі, а в душі вона залишається дитиною.
Їй 16, а вона так само фантазує, розмовляє з деревами, уявляє себе лісовою дріадою і дає поетичні назви місцям.

Незмінним залишилось і її вміння приятелювати, адже навіть із смертельним ворогом дитинства — Гілбертом Блайтом, дівчина подружилась. І з буркотливим паном Гарісоном, знайомство з яким почалося сваркою через корову🐄
Знайдеться і кілька нових "рідних душ".

Приємно читати продовження циклу і бачити, що Енн все та ж: замріяна, принципова, амбітна, із світлими мріями про майбутнє.

Так, дитячих пустощів у книзі стало менше, але головна героїня стає учасницею любовної історії (поки як посередник, але для її віку властиві думки про кохання)

Будь вірна своїм ідеалам, Енн!