Люсі-Мод Монтгомері

Ви не уявляєте, як я свого часу раділа, побачивши у Книгарні Є набір книг про Енн. Боюся, що чоловік просто не мав вибору, тому подарував їх мені. З тих пір я їх перечитувала неодноразово, бо це той жанр, який мені допомагає перетворити поганий настрій на продуктивний, згадати, що випробування є у всіх і треба їх з гідністю долати. Легка, добра, життєствердна християнська література. Аж тут я зрозуміла, що з'явилася у електронному виді ще одна книга серії. Тут вже вибору не було у мене)

Отже, 12 чудових оповідань про мешканців Ейвонлі, рудокоса Енн Ширлі є героїнею не кожного з них, у деяких про неї лише побіжно згадується, а подекуди взагалі мова йде про інших. Але ж, на щастя, не лише ця дівчина несе дух добра та допомоги, не лише вона любить життя, люди часто розуміють та виправляють свої помилки самі, з Божою допомогою.

"Легко бути щасливим, коли радієш дрібницям, а Старий Шоу вмів це найкраще. Він тішився кожному дню й допомагав іншим тішитися – а отже, його життя минало успішно, хай що там думали собі односельці. Що з того, що Старий Шоу не «розробляв» свою ферму? Адже одним судився долею тільки город, а іншим – королівський палац з веселковими банями й вежами."

Під час читання на ваші очі може набігти легенька сльозинка, інколи вам захочеться тихо засміятися, всміхнутися і помріяти.

Рекомендує цю книгу для тихого читання, бо вона з теплим літнім настроєм, сповнена духовної благодаті. Обожнюю.

Ця книга - продовження циклу про Енн із Зелених Дахів.

Мені цікаво спостерігати за тим, як головна героїня підростає, змінюється, але в той же час зберігає певну дитячість у своїх фантазіях та поглядах.
Якщо у першій книзі Енн змінює життя сімʼї Катбертів, то в другій книзі вона здійснює революцію в підході до навчання цілої школи й запускає цілу низку змін у своєму містечку разом із друзями.

Ця книга легка, дуже сонячна, не зважаючи на лихі події, а також сповнена неймовірної любові до людей.
Чекаю з нетерпінням дізнатися з наступної частини, як розвиватимуться стосунки Енн і Гілберта, бо кохання, що виростає із дружби - це одна із найпрекрасніших речей, що може трапитись, на мою думку.

Я давно приглядалася до цієї серії книг, але завжди боялася, що вона мені не сподобається. Чудна я. Взявшись за книгу вона зачарувала мене з перших сторінок.
⠀
Історія маленької дівчинки Енн. Її помилково відправили з сиротинцю на ферму Зелені Дахи, до вже не молодих брата  з сестрою. Усе було б не так захопливо та цікаво, якби не вдача дівчинки.
⠀
Я прикипіла до цієї дитини, мабуть, так само як "непробивна" Марілла.
⠀
Хоча книга підліткова, дорослим є чого повчитися. Взяти лишень ставлення Енн до світу, її любов до кожної пелюсточки квітки, до кожної комашки😍 її дружні стосунки з "сердечною подругою" та розуміння власних помилок.
⠀
Часом я не могла стримувати сміх. Чого варта лише історія з малиновою наливкою😂.
⠀
А стиль написання книги❤ то любов. Описи місцевості, діалоги. Читаючи мені так хотілося поринути в ту епоху, оселитися на острові.
⠀
Радію, що є продовження розповідей про життя Енн. Бо дуже хочеться дізнатися як складеться доля такої романтичної особи

«Енн із Зелених Дахів» - щемка і, в той же час, світла та надихаюча книга, написана на початку минулого століття, але від того не менш цікава.

Через плутанину чи щасливий збіг обставин сирота Енн потрапляє на ферму «Зелені Дахи». Ферма належить вже дуже дорослим брату та сестрі Катбертам, які хотіли всиновити хлопчика на допомогу, але пройнялися жалем до Енн і залишили її у себе. І це було їхнім найкращим рішенням. Бо разом із Енн у їхньому домі поселилися щастя, радість і надія.
Енн - мастачка фантазувати та потрапляти в халепи, та найкраща її риса - вони ніколи не повторює своїх помилок двічі (так каже героїня). Як на мене, найкращі її риси - це відважність, наполегливість (що межує із впертістю) та відкритість світу, вміння бачити прекрасне в зовсім огидних речах і подіях.

Тепла, пахуча весняна історія про дружбу, про сімʼю, про те, що дійсно цінне, і звісно, про перше кохання. А ще ж про потяг до знань і книги.

"Енн із зелених дахів" - це чарівна книга, написана Люсі Мод Монтгомері. Вона розповідає про дівчинку на ім'я Енн Ширлі, яка приїжджає в маленьке містечко Евонлі у Канаді, щоб жити в господарстві Грінблі. Енн - це жвава, вигадлива та дуже розумна дівчинка, яка завжди прагне пригод і мріє стати відомою письменницею.

Пригоди Енн, її друзів і рідних переплітаються з щоденними радощами та переживаннями, що робить цю книгу дуже цікавою. Своїм оптимізмом, життєрадісністю та неймовірними пригодами головна героїня точно не дасть вам змоги засумувати.

Крім того, книга містить чимало філософських міркувань та роздумів про життя, що робить її важливою для розуміння себе та світу. Це дійсно прекрасна книга, яка захопить вас з перших сторінок і залишить незабутні враження на довгий час.

Енн із Зелених Дахів мене відверто дратувала. З реальності 2020-го переключитися на безпосередність і мрійливість рудої дівчинки-сирітки виявилось дуже непросто. Та все ж, я відпустила всю серйозність і полинула у світ фантазій Енн, готова читати про Осяйні води й Чарівні сади. Лиш тривало це недовго, бо в самому кінці книжки сувора реальність повернулася і в життя цієї дівчинки. Тому я вже дуже хочу читати продовження історії, щоб побачити, як легкість і мрійливість дають раду звичайним життєвим траблам. Бо в літературі є так багато прикладів, як із цим справляються сильні й відчайдушні жінки. І так мало, де головну героїню хочеться обійняти і поспівчувати.

12 чудових оповідань Люсі-Мод Монтгомері. 12 історій із життя в долині Ейвонлі. 12 цікавих, незвичних і часто божевільних долей.

Здебільшого тематика цієї збірки - одруження. А отже - стосунки, чекання, принципові (ще й які принципові!) мовчанки, забуття і прощення. Часто герої суворі та принципові, з характером. І це найбільше вабить під час читання. Бо персонажі такі нетипові й яскраві, що цікаво дочитувати, чим все скінчиться.
Дуже, дуже гарна мова. Така мелодійна, спокійна, некваплива. Монтгомері вміла писати так красиво, її письмо аж полонить до себе.

"Ейвонлійські хроніки" не належать до циклу про Енн Ширлі, а є автономною збіркою текстів. Бо часто запитують, чи це бува не продовження. Ні.

Не сподівалася, що мені сподобається. Але сподобалося дуже. Я навіть трішки сповільнила темп читання, щоб насолодитися стилем. Щоб глибше поринути в цю прозу. Добру й атмосферну прозу, житейську й справжню.

Насправді я зараз би мала писати захоплений відгук, адже надто перейнялася рудоволосою Енн Ширлі. Але навмисно приструнчую емоції, щоб адекватно зробити огляд.

Найперше, я радію, що таки наважилася на знайомство з Енн. Мої побоювання, що це буде нудне і передбачуване жіноче чтиво кінця ХІХ ст., на щастя, не справдилися. Я аж ніяк не очікувала такої життєствердної прози, такої яскравої харизматичної Енн, такого добра і навіть глибини. Чого вартує лише мовчазний Метью, мовчанка якого така сильна і зворушлива.

Але передовсім мене причарувала балакуча Енн, її довгі монологи-діалоги, непередбачуваність та щирість. І коли вона стрімко подорослішала, я ніяк не могла змиритися, що Енн вже не така шалена.

Проте мені все одно цікаво, що буде далі. Які рішення вона прийматиме. Бо для мене найважливіше у цих книгах про Енн - життєва мудрість! А вона позачасова.

А зваживши на деякі доволі емансиповані теми, написані століття тому, навіть дивуюся прогресивності християнської авторки.

Якщо коротко, то в першій книзі Енн потрапляє зі сиротинця на ферму Зелені Дахи в Ейвонлі, що на Острові Принца Едварда. Знаходить подругу, ходить у школу, їде на навчання до вчительської семінарії і - кульмінація після завершення навчання - без спойлерів. Бо раптом хтось іще тільки читатиме.

Енн постійно намагається бути хорошою, але з рудими косами це практично неможливо, як вона сама вважає. Вона перебуває під суворим (хоча насправді виваженим) вихованням Марілли, у товаристві лагідного Метью.

Тут багато кумедних ситуацій, точніше халеп, але врешті Енн аналізує свої вчинки і трішки мудрішає.

Історія про Енн викликала фурор у світі, ще століття тому, одразу після публікації. А те, що українською вона вийшла у справді майстерному перекладі Ані Вовченко та чудовому оформленні - це також щастя! Тому оце видання від Фоліо насправді сумнівної якості, я читала від видавництва Урбіно - це справді знак якості.

За мотивами знято безліч фільмів, серіалів, вистави і мюзиклів... Енн стала брендом, фактично. А лише починаю знайомство зі світом Енн.

P.S. Якщо Вам сподобалися "Маленькі жінки" Олкот, то Енн Ви оціните тим паче. І навіть якщо не сподобалися - Енна таки має шанси.

Книги про Енн Ширлі варто читати порційно. Як хтось писав у мережі: вони доволі солодкі, щоб читати їх від першої й до останньої книги без перерви. От і я роблю такі перерві поміж ними.

Отже, друга частина вже дещо інша. Якщо в «Енн із Зелених Дахів» була ота божевільність із появою рудоволосої Енн, її неочікувані вчинки й потік думок та монологів, в які я просто поринала. То в «Енн із Ейвонлі» Енн подорослішала й посерйознішала. Якось так раптово. Але що ж, у ті часи й у 16-18 вже заміж могли виходити або заручатися.

Енн працює в школі. І це основна тема книги. На цьому фоні є кілька цікавих дискусій про методи навчання й виховання.

І хоча вже немає такого шаленства, як у першій книзі, я все одно хочу прочитати всі 8 книг. Бо мені дуже цікаво бачити, як росте й мудріє Енн Ширлі. Бо попереду ще стосунки з Ґілбертом, як я підозрюю, дім мрії, діти… І мені цікаво, як Енн буде думати й діяти у своєму житті.

Наче якийсь серіал, от справді. Але лише в найкращому сенсі слова. Тим паче, переклад прекрасний - читання справді дає насолоду.

📖«–…У коледжі я хочу навчитися, як прожити життя найповніше й узяти від нього все найкраще, як розуміти й допомагати іншим – і собі теж.
Пан Гаррісон притакнув.
– Еге ж. саме для цього й потрібен коледж – а не для того, щоб випускати пихатих бакалаврів із головами, забитими книжною вченістю так, аж ні для чого іншого там місця вже немає…».

📖«Це питання дивує нас одвіку – що люди бачать у своїх обранцях? Проте як чудово, що всі ми бачимо різне, бо якби всі бачили одне й те саме, то, як казав один старий індіанець, "кожен хотів би мою жінку"».

📖«Я не хочу, щоб вона ставала, як інші люди. Тих інших людей і так забагато довкола».

Третя частина - "Енн із Острова Принца Едварда" - виявилася такою емоційно сильною, що я геть була заскочена зненацька.

Сюжет рухався динамічно. Але мене більше полонили чудові описи змін пір року, ота поезія природи, яку Енн так тонко ловить.

Проте найсильніше мене сколихнули стосунки Енн і Ґілберта. Не сподівалася я, що Монтгомері так витримано це подасть, що від тої витримки й напруги врешті вибухнуть емоції та сльози.

Мовчазний Ґілберт, який з роками стає щораз мужнішим та уважнішим, хоча на позір може видатися, що він просто здався на нещасну долю.

І Енн, яка, говорячи сучасною мовою, попустилася. Яка врешті (увага, спойлер!) зрозуміла власні почуття, які раніше були затьмарені романтичними уявами.

Переповідати це навіть сенсу немає. Бо звучатиме як звична історія кохання. Але Монтгомері вдалося дуже сильно її відтворити. Витримати персонажів і майже довести їхні почуття до межі. Так, щоб потім розірвало по повній.

Соромно зізнатися, але це перша книжка, над якою я ревіла як якась женщина, що дивиться мильну оперу. Але мене справді порвало!!

Хочу читати наступні книжки. Де Енн щораз більше мудрішає. Бо для мене загалом ця серія - це про життєву мудрість, якщо коротко. А ще про вміння помічати дрібні радощі життя, дивуватися й милуватися природою навколо, але по-справжньому, глибинно, щиро. Ну, і це про якість і проникливість художнього слова.

Тож чергова доза життєствердності випита, ще й доволі швидко. Роблю традиційну перерву, щоб жага читання про Енн підсилилась, і візьмуся за четверту книгу.

Якщо шукаєте легкого, атмосферного і по-товариськи теплого читання, ви його знайшли! Впевнена, в умовах останніх подій, суперечок та інформаційного сміття у соцмережах саме таке читання нам усім зараз життєвонеобхідне.

"Ейвонлійські хроніки" - серія невеличких оповідань про жителів канадського краю. Кожна історія в книжці по-особливому тендітна, повчальна, інколи іронічна. Така собі збірка казок. Але не звичних дитячих, а казок для дорослих, де вже з дитинства знайомі образи грають по-новому.
Під пером Л.-М. Монтгомері, авторки оповідань, стара леді, названа співмешканцями відьмою, виявляється доброзичливою хрещеною феєю. Холостякувата діва в мить зрікається свого хронічного стародівотства і обертається на молоду закохану наречену. А геніальний хлопчик-скрипаль зцілює музикою.

Словом, від цих історій стає тепло, бо від них завжди можна чекати відновлення справедливості, честі, добра і світла.
Хіба не ідеальна таблетка від сьогоднішнього негативу?

Коли почала знайомство з цією серією книг, то помітила, що деякі частини були написані не в хронологічному порядку. Наприклад, оця 4-а «Енн із Шелестких Тополь» написана аж через 15 років, коли цикл фактично був створений. І аж прочитавши її, зрозуміла, як таке вдалося Монтгомері.
⠀
Адже тут Енн радше як очевидець подій, що відбуваються навколо. Так, вона є й учасницею, часто ключовою щодо поворотів долі інших герої, інших пар, які за її «сприяння» врешті одружуються. Або відбувається зміна їхнього світосприйняття й сприйняття себе - завдяки Енн.
⠀
На фоні ж цього - почуття до Ґілберта на відстані, три роки. Тому ця книга - це переважно оповіді в листах Енн до коханого.
⠀
Тут багато яскравих персонажів, часто принципових, або суворих, або запеклих ворогів когось, або непоступливих і непіддатливих. І раз по разу Енн вдається то приборкати чийсь норов - лагідно, дипломатично, хіба зрідка вдаючись до радикальних методів чи підвищення тону.
⠀
Дуже життєва книга вийшла. Врешті, які всі інші із цієї серії. А ще - цією книгою Монтгомері наче інтригує читача! І то сильно! Знаючи, що невдовзі Енн та Ґілберт одружаться, події тут зосереджуються на цих головних героях якнайменше, тим самим лише підсилюючи інтерес і бажання взятися до наступної частини - «Енн у Домі Мрії».
⠀
Певно, й мені не вдасться довго витримати паузу, яку я зазвичай роблю поміж читанням цих книг, щоб розтянути задоволення.
⠀
Отже, Енн не перестає мене дивувати саоєю життєвою мудрістю й виваженістю.
⠀