Нещодавно перегорнув останню сторінку "Нашої столітньої" Володимира В'ятровича, і досі не можу оговтатися від того спектру емоцій, який накотив. Книга – це не просто історичні нариси; це ціла мозаїка боротьби, болю та надії, що розгорталася на нашій землі протягом цілого століття. Так, сто років — це вже не просто окремі моменти, це нескінченна ланцюгова реакція подій, що переплітаються через покоління.
В'ятрович зумів написати цю історію так, що я відчув кожен подих тієї боротьби. Усе – від національних героїв до звичайних людей, які мріяли про свободу, про спокійне і гідне життя – усі вони оживають на цих сторінках. Для мене було відкриттям, наскільки різноманітні, а часом і несхожі за методами, але однакові за суттю, були всі ці протистояння. Ніколи не думав, що кожна така сторінка нашої історії має стільки деталей, про які ми часто не знаємо або забуваємо.
Особливо мене вразили емоційні акценти: тут немає спокійного тону чи байдужого наративу. У кожному слові відчувається жага показати не лише хронологію, але й справжню ціну цієї боротьби, без жодних прикрас. Автор неначе розмовляє з нами, тягне нас у ті важкі й, одночасно, світлі моменти національного становлення. Я був настільки поглинений, що інколи здавалося: саме мої предки стояли в тих окопах або кричали на барикадах.
Це надзвичайно важлива книга, особливо зараз, коли ми переживаємо схожі випробування й так само шукаємо в собі сили й мотивацію для боротьби за свободу. "Наша столітня" показує, що ми — частина великої історії, що наші сьогоднішні дії зумовлені не лише теперішнім моментом, а й століттям боротьби й прагненням бути вільними. Читати обов’язково. І не просто читати, а відчути, пропустити крізь себе цю боротьбу, цей біль і надію, які В’ятрович так майстерно описав.
"Бо українське суспільство замало знає про своє минуле, відтак історія, як сувора вчителька життя, знову і знову повторює незасвоєні уроки".
Ця книга, це роздуми історика про сучасні події через призму історії. І це круто. Бо ми повинні знати що:
"Історія України та Росії - історія протистояння, а не братерства".
Ця війна почалася не 24 лютого і навіть не 2014 році, і тим більше в 1991році, і, на жаль, не 100 років тому. Вона почалася тоді коли на теренах зруйнованої Золотої Орди повстало московське царство - гідний наступник і поширювач поганських ідеалів.
Книга гідна уваги. Там ви знайдете безліч історичних подій і їх наслідків. А ілюстрації в ній це особлива насолода.
P.S. Автор надихнув мене на вивчення історії України 20х - 90х років минулого століття. В мене є, на жаль, дуже велика прогалина цієї сторінки нашого минулого. Так що йду шукати щось цікавеньке про історію УПА.
Книга, що здатна боляче торкнутися душі та розбудити найглибші почуття, яких ми навіть не знали в собі. Це не просто історія війни; це спогади, які живуть у нас, як спадок поколінь, і які шепочуть про неймовірну відвагу, біль і нескореність.
В'ятрович майстерно проводить читача через знакові події минулого століття, змальовуючи долі тих, хто боровся за свободу, не відступаючи навіть перед смертю. Історії, зібрані в книзі, складаються, як мозаїка, у картину боротьби українського народу, сповнену світла та тіней. Автор не вдається до зайвого пафосу чи прикрас, натомість перед нами постають живі люди, які мали мрії, страхи та сподівання, яких ми розуміємо на глибокому емоційному рівні.
Ця книга змушує задуматися про те, як мало ми знаємо про біль, пролиту кров і втрати, які зробили можливим наше сьогодення. Вона надає голос тим, хто часто залишається в тіні офіційної історії, та нагадує нам про те, що за наші мирні дні були заплачені високою ціною. В'ятрович малює портрет нескореної нації, яка, незважаючи на усі трагедії, завжди знаходила у собі силу піднятися.
"Наша столітня" — це книга, яку боляче читати, але яка має бути прочитаною. Вона залишає слід у серці, що нагадує нам цінувати мир, пам’ятати минуле і розуміти, якою жахливою може бути ціна свободи. Це не просто історія, це частина нашої душі.
