Володимир В'ятрович

Книга, що здатна боляче торкнутися душі та розбудити найглибші почуття, яких ми навіть не знали в собі. Це не просто історія війни; це спогади, які живуть у нас, як спадок поколінь, і які шепочуть про неймовірну відвагу, біль і нескореність.

В'ятрович майстерно проводить читача через знакові події минулого століття, змальовуючи долі тих, хто боровся за свободу, не відступаючи навіть перед смертю. Історії, зібрані в книзі, складаються, як мозаїка, у картину боротьби українського народу, сповнену світла та тіней. Автор не вдається до зайвого пафосу чи прикрас, натомість перед нами постають живі люди, які мали мрії, страхи та сподівання, яких ми розуміємо на глибокому емоційному рівні.

Ця книга змушує задуматися про те, як мало ми знаємо про біль, пролиту кров і втрати, які зробили можливим наше сьогодення. Вона надає голос тим, хто часто залишається в тіні офіційної історії, та нагадує нам про те, що за наші мирні дні були заплачені високою ціною. В'ятрович малює портрет нескореної нації, яка, незважаючи на усі трагедії, завжди знаходила у собі силу піднятися.

"Наша столітня" — це книга, яку боляче читати, але яка має бути прочитаною. Вона залишає слід у серці, що нагадує нам цінувати мир, пам’ятати минуле і розуміти, якою жахливою може бути ціна свободи. Це не просто історія, це частина нашої душі.

Нещодавно перегорнув останню сторінку "Нашої столітньої" Володимира В'ятровича, і досі не можу оговтатися від того спектру емоцій, який накотив. Книга – це не просто історичні нариси; це ціла мозаїка боротьби, болю та надії, що розгорталася на нашій землі протягом цілого століття. Так, сто років — це вже не просто окремі моменти, це нескінченна ланцюгова реакція подій, що переплітаються через покоління.

В'ятрович зумів написати цю історію так, що я відчув кожен подих тієї боротьби. Усе – від національних героїв до звичайних людей, які мріяли про свободу, про спокійне і гідне життя – усі вони оживають на цих сторінках. Для мене було відкриттям, наскільки різноманітні, а часом і несхожі за методами, але однакові за суттю, були всі ці протистояння. Ніколи не думав, що кожна така сторінка нашої історії має стільки деталей, про які ми часто не знаємо або забуваємо.

Особливо мене вразили емоційні акценти: тут немає спокійного тону чи байдужого наративу. У кожному слові відчувається жага показати не лише хронологію, але й справжню ціну цієї боротьби, без жодних прикрас. Автор неначе розмовляє з нами, тягне нас у ті важкі й, одночасно, світлі моменти національного становлення. Я був настільки поглинений, що інколи здавалося: саме мої предки стояли в тих окопах або кричали на барикадах.

Це надзвичайно важлива книга, особливо зараз, коли ми переживаємо схожі випробування й так само шукаємо в собі сили й мотивацію для боротьби за свободу. "Наша столітня" показує, що ми — частина великої історії, що наші сьогоднішні дії зумовлені не лише теперішнім моментом, а й століттям боротьби й прагненням бути вільними. Читати обов’язково. І не просто читати, а відчути, пропустити крізь себе цю боротьбу, цей біль і надію, які В’ятрович так майстерно описав.

Нам треба якомога більше подібних книг та праць. Українці десятиліттями не вивчали своєї історії, не знали своїх героїв. Якщо 30 років тому ми мали право звинувачувати в цьому комуністичну владу, то сьогодні — ні. 

В книзі гарно структурована історія появи організації,  коротка біографія командирів та велика кількість ілюстрацій. 

Важливо розуміти, що це не художній твір, а саме історична збірка з перевіреними фактами та опрацьовані спеціалістами та науковцями. 

Подібну книгу варто мати кожному, хто цікавиться власною історією. 

Володимир В’ятрович - визнаний український історик, за плечами написано та видано чимало історичних робіт.

Автор вирішив відійти від звичних історичних текстів і написати нариси,які переносять читачів в описану епоху.
Нариси чудові тим, що тут нема історичної достовірності, але читач безпомилково зрозумії в яку дорбу автор вас переносить, або які події мав на увазі.

Це вже доповнене видання, до якого автор додав 12 додаткових нарисів тому книгу можна вважати актуальною сьогоденню.

Книгу сподобається тим, хто цікавиться історією, але втомився від наукових праць або історичних романів.
Також, рекомендую книгу як подарунок.

Гарне доповнення до моєї особистої бібліотеки історичної літератури.

"Війна і Міф" - це книжка, яка допоможе вам витримати будь-яку дискусію про Другу світову! Ця тема одна з найгарячіших, адже її стільки разів писали та переписували, що до правди докопатись уже важко.

❓Чому ми не влаштовуємо більше паради на 9 травня?

❓Друга світова чи Друга вітчизняна? 1939 чи 1941?

❓За що все-таки боролись ті бандерівці, про яких стільки сказано?

Ця книга допоможе розібратися. Написана доступною для кожною мовою вона стисло передасть ключові факти та події війни, котрі стали джерелом творення величезної кількості міфів! Інформація зручно структурована: подається коротка суть міфу, те, що у всіх на слуху. Потім він спростовується або підтверджується, а далі слідує стаття із фактами, ілюстраціями, вирізками із документів.

Більшість фактів не були для мене новими, але читати й без того було цікаво.

Історія - це моя друга улюблена книжкова тема після космосу. Кому цікаво - однозначно раджу!

"Бо українське суспільство замало знає про своє минуле, відтак історія, як сувора вчителька життя, знову і знову повторює незасвоєні уроки".

Ця книга, це роздуми історика про сучасні події через призму історії. І це круто. Бо ми повинні знати що:

"Історія України та Росії - історія протистояння, а не братерства".

Ця війна почалася не 24 лютого і навіть не 2014 році, і тим більше в 1991році, і, на жаль, не 100 років тому. Вона почалася тоді коли на теренах зруйнованої Золотої Орди повстало московське царство - гідний наступник і поширювач поганських ідеалів.
Книга гідна уваги. Там ви знайдете безліч історичних подій і їх наслідків. А ілюстрації в ній це особлива насолода.

P.S. Автор надихнув мене на вивчення історії України 20х - 90х років минулого століття. В мене є, на жаль, дуже велика прогалина цієї сторінки нашого минулого. Так що йду шукати щось цікавеньке про історію УПА.

Книга про історію нашої країни починаючи з 1921 рр. В основі покладені розсекречені матеріали КГБ. Русня знищувала українську націю щонайменше сторіччя, винищували як робітничу масу, так і інтелігенцію без будь-яких пояснень і доказів розстрілювали, морили голодом або ж відправляли в табори українців.

В книзі багато матеріалів щодо видатних українців таких як Лесь Курбас, Хвильовий, Вишня, Куліш, Андрій Бандера, Наталія Шухевич, Степан Бандера.

Дуже цікава інформація про «Матч смерті», спростування героїчності цього матчу, також багато інформації про польсько-українську війну, примусову, трагічну депортацію українців з Польщі. Потім знову совєти, всю історію нашої країни - її рвали на шматки всі хто хотів.

Описуються події третього Голодомору 1946-1947 рр., коли вкотре русня знищувала українську націю голодом, читати то було дуже боляче, але я впевнена, що кожен українець, навіть через біль, має знати історію своєї країни.
Також як же без теми кохання в підпіллі, дуже велике кохання Романа Тучака до своєї дружини Надії, змогло знищити майже все Закарпатське підпілля. Історія одночасно романтична, але й болюча.

Автор надає вичерпну інформацію про ГУЛАГ та життя в ньому українців, безжальність до жінок та повстання воїнами УПА на каторзі. Дуже цікаву інформацію знаходжу про справжні причини вибуху на ЧАЕС і навіть тоді клята русня боялась за витік інформації і ми втратили тисячі життів через ту кляту імперію.

Шкода, що стільки століть наша історія не змінюється - нас бʼють, розділяють, катують, потім ми збираємось до кучі і знову проходимо всі круги пекла повторно.
Найстрашніше, що це все замість того, щоб залишитися страшною історією, продовжується і зараз в 2023 році, на нас пішли війною, наш народ катують, гвалтують і вбивають... Дуже боляче читати книгу, але вона того варта, ми мусимо знати історію болі нашого народу, нашої нації.

Розмірковуючи над відгуком до цієї книжки, я би хотів порекомендувати і всі інші твори Володимира В’ятровича, навіть не прочитавши їх. Ви знаєте, чому сміливість цієї заяви мене не лякає? Напевно, чи не кожен готовий ствердно відповісти на питання: чи знайоме вам ім’я автора? Публічність історика і громадського діяча робить свою справу. Чи бездоганні його наукові праці? Чи має він опонентів і наскільки серйозними можуть бути інші точки зору на нашу історію? Наскільки можна покладатися на думку вченого і активного автора багатьох історичних видань, монографій, досліджень? Ці питання, імовірно, мають різні відповіді, залежно від світогляду вимогливих читачів. Одне я знаю точно: в різних амплуа, чи то як вчений, чи як письменник або навіть Народний депутат, пан В’ятрович цікавий і аргументовано підкріплює кожну свою думку. І коли переді мною лежали кілька стосів його книжок, вибір виявився неймовірно важким. Голодному хочеться все і одразу. Здоровий глузд нагадує, що у країни є найважливіший виклик, куди всі мають вкладатися, щоб ми жили не тільки сьогоденням, але й по нас на цій землі лишилася вільна, бажано квітуча країна – раз. Є й моя маленька родина з окремими проблемами, не залежними від книжок – два. Врешті, існують і інші пріоритети, після яких не можна ставити друковані видання на якесь там ...надцяте місце. Тільки тому я став власником цієї невеличкої книжечки, лишаючи відкритим на майбутнє вікно можливостей. Так, я прочитав її і вона – документальне підтвердження очікувань високого рівня.
Є одна особливість саме «(Не)історичних митей» - це не наукове дослідження, не викладення вченої думки, не оцінка епізодів останнього століття. В книжці В’ятрович розкриває себе, як письменник, пропонуючи коротесенькі есеї і охоплюючи періоди української визвольної боротьби від 1918 року, з подій під Крутами, до параду нашого війська на День Незалежності у 2020 році. Наділяючи героїв своїх нарисів особистісними рисами, думками і відтворюючи засобами митця діалоги, пан Володимир налаштовує надзвичайно емоційну атмосферу, бо в кожному з цих маленьких оповідань немає холодної статистики. Є роздуми від першої основи. Вони від фактів переводять нашу увагу на мотивацію кожної історичної постаті. Чому в такій безнайдійній боротьбі бійці УПА чинили збройний опір аж до кінця п’ятдесятих? Чим мотивували свою незламність Бандера, Шухевич та, врешті, Стус або інший в’язень совісті – Богдан Климчак? Якими світоглядними дефініціями підживлювали моральний стан боєць дивізії СС «Галичина» і його антипод з протилежного боку – Першого українського фронту совєтської армії? Якої природи ота внутрішня сила, яка дала рішучість Василю Макуху здійснити самоспалення на Хрещатику? Присвятивши не один рік роботі над матеріалами архіву КДБ і очолюючи Інститут національної пам’яті з 2014 по 2019 роки, Володимир В’ятрович вчитувався в зміст багатьох тисяч документів і, як свідчив він сам, в певні моменти відбувалося переосмислення усталених парадигм. Ми з вами не можемо настільки ж ретельно вивчати нашу історію, буквально розбираючи її по буквах. На те маємо величезну кількість історичної літератури, створеної потужньою генерацією молодих науковців в часи відкритих фондів не тільки в Україні, а й за кордоном.
Ця, більше літературно оброблена історична книжка, ніж суто історична, роз’ятрила бажання доступитися і до інших творів автора. Розумію, що книжки В’ятровича можуть мати різний рівень складності, але всі вони – той пласт знань, якого ми були позбавлені за часів нашого навчання в школі і далі, у навчальних закладах вищого рівня. Таку літературу слід читати і порівнювати роботи різних авторів. Чи вони нас заплутають, а чи навчать мислити? Сподіваюся на останнє.