П’ять ночей із Фредді. Книга 1. Срібні очі

"Не те щоб це горе не має значення чи не є горем, просто воно в минулому, як і все решта. Розумієш?"

Логіка в книгарні, вкотре, мене покинула 😆 Бо вирішивши, що час почитати щось романтичне, аби відпочити від детективів, я купила молодіжний жахастик 🙈

Це було дійсно моторошно 😱 інтигуюче, шокуюче та цікаво.

Компанія підлітків (класичний набір героїв з американських фільмів) повертається до міста дитинства на декілька днів, щоб вшанувати пам'ять зниклого десять років тому друга. І тут починається 🧸😏 Як же не відвідати місце зникнення друга та ще і в ночі, і нічого страшного, що це десь в покинутому районі 🙈

Атмосфера загострюється з першої сторінки. Мені подобається, коли в сюжеті, на початку, відбувається якась ПОДІЯ 🤯 а вже далі починає розкручуватися сюжет.

Але розв'язка здалася мені занадто швидкою. Не вистачило ефектної фінальної крапки. Мабуть через те, що є інші частини 📕 - залишилися нерозкритими та незрозумілими, для мене, декілька моментів.

Ну і на м'які іграшки я тепер дивлюся по-іншому 😅🤪

Загалом - книжка мені сподобалася.

Р.s. В анотації є відсилання до горор-гри, але в самому сюжеті гра не згадується. Тому для тих, хто як і я поняття не має про ту всесвітньо відому гру 🙈 читати можна 😅

Шестеро друзів зустрічаються в містечку, де вони колись жили, для вшанування пам'яті ще одного їхнього дуга, який зник декілька років тому. Чарлі, донька винахідника, який створював аніматронних звірів, починає пригадувати речі, які так намагалася забути... Всі разом вони їдуть в кафе, яке належало її батькові. І де зник їх друг Майкл. Там і досі лишаються аніматронні ляльки - там, де їх лишили. І вони не зовсім бездушні, але ж і не живі?

За книжку я взялася, тому що її прочитала моя 14-ти річна донька(і вона ще й у гру цю грає)🤪 Що ж, мені було не страшно. Але було цікаво. Куди ж без того, що підлітки полізли туди, куди не слід було лізти? Та горор не був би горором, якби ніхто нікуди не ліз. 🙈Буду читати всю серію, а потім разом з донькою подивимось і фільм. Мені здається, фільм буде більш моторошним і цікавим. Книжка у віковій категорії 12+, а фільм 16+

Якщо ви маєте хоч якесь уявлення про те, якою людиною є Скотт Коутон, то ви повинні знати, що він неймовірний, коли справа стосується сторітелінгу. Однак існує різниця в методах, якщо ми говоримо про сторітелінг у відеоіграх та розгортання історії у книзі.

Скотт може робити і те, і інше, маючи глибокий талант.

Майте на увазі, що Кіра Брід-Ріслі написала цю книгу разом зі Скоттом. На форумах Steam він пояснив, що вона є професійним письменником, і він шукав її допомоги, але, крім цього, про неї мало що відомо. Тому, не знаючи, наскільки вона вплинула на цю книгу, я буду вважати Скотта та Кіру рівноцінними авторами.

Так багато речей, які мене приємно здивували в цій книзі, але я викладу деякі ключові моменти. Для початку, Скотт і Кіра відображають сцену чи момент через опис почуттів персонажів замість звичайного шляху. Так, є описові сцени, але вони не перевантажують момент і не відволікають від емоцій героїв. Вони також використовують почуття, такі як паніка, ностальгія та смуток, щоб намалювати різні сцени з кінематографічним ефектом. Вони можуть описати сцену таким чином, що сцена зі сторінок миттєво постає у вас перед очима, ніби ви бачите це на екрані.

Інша річ — як елемент страху й жаху продумувався, щоб змусити читача боятися. Коли виникло перше відчуття, що щось піде не так, я раптом згадала, яку саме книгу я читаю. Страшні моменти в іграх значною мірою залежать від наявності скріммерів. Більшість факторів страху в цій книзі зосереджено на концепції саспенсу: очікування біди, розтягування часу та страх невідомого через напругу, коли з’являються перші ознаки чогось неправильного. І це так добре спрацьовує у цій книзі! Це не той переляк, який ви відчуваєте, коли на вас зненацька вистрибує павук. Це той страх, коли павук повільно спускається вниз зі стелі, а ви лежите до нього обличчям і не можете поворухнутись від страху.

Якщо ви збираєтеся читати цю книгу, очікуючи побачити тут Фредді та банду, то не поспішайте, бо вона не про них.

Це книга про підлітка на ім’я Чарлі, яка все ще переживає травму від втрати батька та друга, і про те, як повернення до міста, де все це сталося, призводить до гірших речей, яких вона навіть уявити не може. Це таке благословення. Скотт і Кіра зосереджують оповідання на Чарлі та її емоціях, і дійсно змушують вас прив’язатися до неї як до персонажа.

Все, що я маю сказати про інших героїв, це те, що вони були досить правдоподібними протягом більшої частини книги. Жодних кліше фільмів жахів з підлітками, які б я могла б помітити.

Але окремо варто згадати про лиходія. Я навіть не думала, що ми взагалі побачимо такого персонажа, оскільки в іграх це не обов'язковий елемент, але виявилося, що він був величезною частиною сюжету. Крім того, це найхимерніший лиходій, якого я коли-небудь зустрічала у книгах.

Сподіваюся, що всі шанувальники вже прийняли той факт, що ця книга не є каноном у часовій шкалі ігор. Це абсолютно новий погляд на серію та історію, і я думаю, що це все на краще. Ігри є іграми - у них є своя історія та власні пояснення зі своїми варіантами персонажів. «Срібні очі» — це інша версія персонажів. Сам Скотт відповів на припущення Game Theory щодо лору, сказавши, що існує багато часових шкал і лише одна передісторія. З огляду на те, що це інша хронологія, у книзі є незрозумілі кінці без пояснень, і шукати їх треба у другій частині.

Підсумовуючи, авторам неочікувано добре вдалось взяти усе найкраще з серії ігор і адаптувати це до книжного формату. Так, ви не знайдете тут ті виграшні елементи, завдяки яким фанати полюбили ігри. Але натомість ви отримаєте навіть більше – розширення цього вигаданого моторошного світу та нові знайомства.